лікар анестезіолог в Україні. робота як стиль життя, книжки як спосіб відпочити.
музикант-аматор, амбасадор живчику та віта-мелатоніну, посередній гуморист.
я: після чергування їду на стажування, про яке знаю вже більше місяця
також я: збираю валізу перед чергуванням замість того, щоб спати
кожен раз кажу собі так не робити, і всеодно роблю.
принаймні в цей раз це відбувається не в день подорожі :)
завтра в мене починається останній очний цикл.
сказала б, що страшно, але не зовсім.
заняття, іспити, додаткова практична база – це не страшно. страшно, що будуть багато вимагати від мене. бо я вже втомилась, вже мене не трогайте пліз :)
коли алгоритм «дочитати книжку вночі, пізніше лягти спати і прокинутись пізніше» замінюється алгоритмом «раніше прокинутись, аби дочитати зранку» – це максимальний вияв зрілості :)
перший раз, коли я читала «Привид Опери», я загубилась в Києві, бо пропустила усі зупинки, які взагалі знала
зараз я перечитую її (бо купила в шикарному новому виданні), і гублюся знову в цій книзі
все ж, шедевр, навіть роки потому :)
відкрила для себе алмазну мозаїку.
тепер питання тільки одне: «куди дівати усі ті «картини», що я їх позбирала?»
завідувач вже не хоче брати, каже, йому достатньо :(
завтра на чергування.
21:30 - починати нову книжку вже пізно, треба раніше лягти спати
23:00 - блін, що ж взяти почитати наступним, може ще встигну сьогодні почати…
ну камон, треба навчитись слухати раціональну версію себе, а не цього божевільного бібліотекаря :(
місія «отруїтись їжею на роботі» успішно виконана.
в такій залупі я ще не був, як то кажуть.
великі сподівання на те, що до завтра мені буде ок, бо робота нікуди не дінеться :(
вийшла з роботи майже вчасно
випила матча лате на банановому молоці
сіла в тролейбус
помріяли про гарне життя і хватить :(
як кажуть, нє жилі харашо, нєфіг і начінать :))