Я чесно давно так в ахуї не був як від поляків.
Давайте на прикладі цього морального уйобка розберемо як поляки викручують, пиздять та маніпулюють історією звинувачуючи українців та показуючи себе святими які не робили злочини та звірства.
1. Давайте почнемо з цікавого, термінів який він використав “Kresy” це польська історико-політична рамка, яка подає ці землі як “східні окраїни” Польщі, питання що там робили поляки та як вони там появились? Та "волиська різня", такого терміну немає у істориків є "Волинська трагедія" далі зрозумієте чому.
2. В жодних архівах НЕ знайдено жодного централізованого наказу вищого керівництва ОУН чи командування УПА про винищення польського населення, не у нас, ні в поляків, ні будь де інде. Програмні документи ОУН того часу, навпаки, декларували гасла спільної боротьби поневолених народів проти спільних тоталітарних ворогів Гітлера та Сталіна. Події мали виражений регіональний характер, де ключову роль відігравали рішення окремих командирів у фронтових умовах, а не генеральний план організації. Але також не варто забувати тему яку поляки не вивозять, а саме створюється навмисно враження, що у 1943 році серед абсолютного спокою раптово виник безпідставний спалах жорстокості з боку українців. А це не так. Події стали «точкою кипіння», коріння якої сягає 1918–1939 років. Протягом усього міжвоєнного періоду польська влада Другої Речі Посполитої проводила на цих землях жорстку колонізаційну політику. Після того як Пілсудький та його влада заключила Ризький мирний договір (березень 1921 року) з більшовиками кинувши за спиною УНР після чого були роззброєні польською владою та інтерновані (закриті) у спеціальні табори на території Польщі.
Більшовики після ліквідації УНР також репресували, закатували та знищувала українських військових та еліту. А пізніше зробила геноцид через голодомор.
Це був кривавий двосторонній етнічний конфлікт, селянська війна, в якій протистояли дві сили — УПА та польська Армія Крайова та інших організацій. Обидві сторони прагнули відновити або встановити контроль над цими землями після закінчення Другої світової війни. Поляки проводили каральні акції проти українського цивільного населення ще до 1943 року. Спроба подати конфлікт як суто одностороннє винищення повністю суперечить фактам про симетричну жорстокість обох сторін у стані війни.
3. Це взагалі краще навіть ніж Соловйов з його шизою, повністю суперечить історичній реальності. Поляки вцілому пішли в шизу як росіяни в 2014-2022 роках. Але хай позоряться далі. Цей довбойоб хоче втюхати, що УПА вбило більше українців ніж нацисти чи СРСР хоч тільки в Києві вбито було більше 250 000 людей. Не рахуючи полонених, Бабин-яр тощо.
Станом на сьогодні зафіксовано понад 30 000 українських жертв, із них понад 20 000 встановлено поіменно. Вбитих ПОЛЯКАМИ які були в різних організаціях і ця не фінальна цифра дослідження триває.
4. По-перше, Волинська трагедія не признаний ніким як геноцид, а як польсько-український етнічний конфлікт, по-друге 100 тисяч не є доведеною поіменним та верифікованим, тому її не можна подавати як встановлену істину. Навіть польські історики які досліджують цю трагедію говорять, що 100 000 це МОЖЛИВА ВЕРХНЯ МЕЖА ОЦІНОК яку потрібно дослідити. Дослідники постійно вказують на неточності в списках, такі як дублювання імен, топонімічні помилки або приписування до рук українського підпілля тих осіб, які насправді загинули від рук нацистів чи радянських формувань. А те що там вони собі проголосували в парламенті як факт мало кого хвилює.
5. Я бачу взагалі щоб не спиздіти цей тіп не може... Так ця історія частково правдива, але на сайті IPN (інститут пам'яті) пише: “найімовірніше розірвані кіньми” за пізнішими переказами. Три чоловіки були з різних організацій та не проти більшовиків, а нацистів.
А тепер причини. Перші зафіксовані випадки вбивств українців польським збройним підпіллям (до якого входили структури, що згодом сформували Армію Крайову та Батальйони Хлопські) з'явилися наприкінці 1941 — на початку 1942 року на Холмщині та Підляшші. Почали вбивати провідних діячів українського життя, вчителів, війтів, священиків тощо. До липня 1943 під приводом «боротьби з колабораціонізмом» від рук АК чи БХ уже були масові вбивста українців. Навіть Гжегож Мотика описує, що вже з січня 1943 року польські партизанські групи почали ліквідовувати українських сільських старост, агрономів і працівників Українського допомогового комітету тощо.
Також нагадаю до цього саме українська сторона пропонували співпрацю проти нацистів та більшовиків, але поляки її відкинули.
Цікаво і чому тих посланців вбили?
6. Знову довбойоб розказує, що від рук УПА вмерло більше людей ніж АК... але тут він бреше відразу у двох випадках у конфлікті брала участь не тільки АК у пункті 5 він сам пише про БХ (Bataliony Chłopskie), а таких організацій було чимало:
1. Narodowa Organizacja Wojskowa / Національна військова організація — NOW
2. Narodowe Siły Zbrojne / Національні збройні сили — NSZ
3. Narodowe Zjednoczenie Wojskowe / Національне військове об’єднання — NZW (після війни вбивала українців)
4. Delegatura Sił Zbrojnych / Делегатура збройних сил — DSZ, або AK-DSZ (після війни вбивала українців)
5. Локальні польські самооборони, сільські сторожі, озброєні групи, які діяли разом з різними організаціями у вбивствах.
6. Польські комуністи після війни та винищувальні батальйони під час війни.
Просто маніпулятор брехливий...
7. Ну тут він теж бреше нагло, маніпулюючи фактами, бо на рівному місці, в таких добрих відносинах, яких він тут пише, не з'являються ніякі підпілля і ніякі опір... Чомусь промовчав про умови Антанти, напевно не так вигідно вийде картинка. Хоча б розказав, чому Бандері пом'якшили вирок — через те, що не могли довести, що саме він був організатором, і не більше. На ходу просто вигадує, надіюсь їх так не вчать в школах. Наприклад, чому вбили міністра внутрішніх справ Перацького? Чому з'явилися заборони української освіти, української мови, забороняли українську релігію? Чому забрали, політичний якийсь вплив на своїй землі? Чому переселялися поляків на території, де жили українці? Чому була дискредитація в розподілі землі і тому подібне? Чому взагалі з'явилася пацифікація?
У вересні 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського польська армія та поліція розпочали масові погроми українських сіл, закриття «Просвіт», обшуки, арешти та побиття цивільного населення.
Українці в еміграції подавали численні петиції до Ліги Націй та деяких країн, звинувачуючи Польщу в порушенні Міжнародного договору про захист національних меншин після чого 63 британські парламентарі звернулися до Ліги Націй із протестом. Британські політики та лорди вимагали розслідування та офіційного засудження дій режиму Пілсудського. Був створений спеціальний Комітет для вивчення українських скарг.
Розгляд затягнувся до січня 1932 року, коли Рада Ліги ухвалили резолюцію, яка визнавала факти насильства та зловживань з боку польської влади.
Ну, просто брехливий урод.
8. Найбільш цинічний пункт.
Тіп спробував звести системний злочин та акт геноциду лише до кількості безпосередніх жертв під час транзиту, виправдання геноцидних методів їхньою нібито «ефективністю» та нівелювання довгострокових руйнівних наслідків для етносу.
В колишній філії нацистського концтабору Аушвіц справді загинуло від каторг та голоду близько 200 українців з майже 4 000 (серед яких понад 800 жінок, десятки дітей та священників) яких польська влада без суду і слідства підозрювала в симпатіях до УПА. Але ще наприклад страчено щонайменше 173 особи по таким же підозрам. Самі поляки нарахували приблизно 1,5 бійців УПА, а виселили 140 000 тисяч, що являється актом геноцидом. Аргумент «це зупинило підпілля» — це класичне виправдання тоталітарних методів. Крім того, умови жахливої антисанітарії під час перевезення спричинили спалахи хвороб, від яких депортовані масово помирали вже на нових місцях призначення у перші місяці після прибуття, що чомусь не сгадує цей додік. А скільки з виживших пережили пізніше та скільки було репресовано?
Спеціальним урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців офіційно позбавили права на будь-яку залишену чи покинуту ними нерухомість, майна та господарства на землях де віками жили етнічні українці.
У 1990 році Сенат Республіки Польща офіційно засудив операцію «Вісла», назвавши її злочинною. У 2002 році президент Польщі Александр Квасневський висловив співчуття через проведення цієї операції, підкресливши, що вона є синонімом кривди та несправедливості. Інститут національної пам'яті Польщі (IPN) у своїх дослідженнях кваліфікує операцію «Вісла» як воєнний злочин та злочин проти людяності.
У документах польського уряду прямо зазначалося, що головна мета — «остаточне розв'язання української проблеми в Польщі». Комуністична влада хотіла повністю асимілювати українську меншину та перетворити Польщу на моноетнічну державу, знищивши будь-яку соціальну й демографічну базу для підтримки українського національно-визвольного руху України.
Одного дня нам доведеться поговорити з поляками про те, що треба називати речі своїми іменами.
Наприклад, що вирізання польських КОЛОНИСТІВ українськими повстанцями було жахливою трагедією, але передумови цієї трагедії були на 100% створені польською ОКУПАЦІЙНОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ.
Або про те, що термін "Малопольща", яким поляки називають етнічні українські землі, нічим принципово не відрізняється від російського колоніального терміну "Малоросія".
І про історичну іронію того факту, що поляки поділили Україну з більшовиками в такий самий спосіб, в який потім німці ділили з більшовиками Польщу.
Про те, що на момент існування УПА поляки були для українців такими ж окупантами, як і росіяни.
Про те, що УПА створювалася задля звільнення українського народу від окупації (як московської, так і польської), і саме за це вона вшановується. І про те, що боротьба народу проти окупації та колонізації його земель не є злочином - вона є необхідним елементом становлення будь-якої нації, і польська нація також через це неодноразово проходила.
Росіяни вважають терористами польських героїв, які боролися за визволення польських земель з-під окупації. Поляки вважають терористами українських героїв, які боролися за визволення українських земель. Це природно. Окупанту ніколи не подобається, коли поневолені народи починають боротися проти нього. Але думки окупанта ніхто не питає.
Для того щоб нарешті залишити минуле в минулому і почати будувати спільне майбутнє в цивілізованому світі, нам треба відверто все це проговорити. Це буде боляче, сумно й гірко, але через це треба пройти, щоб рухатися далі без ресентименту.
І ми звісно маємо покаятися за злочини, які наші предки скоювали одне проти одного. Але цей процес каяття не може бути одностороннім. Якщо ви хочете, щоб каялися тільки ми, а ви робили вигляд що польська окупаційна адміністрація все робила правильно - тоді ви підете під три чорти і цикл ресентименту продовжиться з обох боків.
Ми готові визнати провину наших предків. Ми робимо це регулярно протягом останніх десятиліть. Тепер ваша черга.
Поляки мають однозначно засудити польську окупацію українських земель та злочини польською окупаційної адміністрації проти українського народу. Тоді і лише тоді це буде сприйматися як реальне бажання примирення між народами.
Але поки поляки ставлять себе у позицію жертви, не визнаючи власної відповідальності за десятиліття системною політики по знищенню української нації на окупованих Польщею землях - побудувати справжній діалог не вдасться.
Бо ми визнаємо свої власні гріхи.
Але час і вам визнати ваші.
І допоки це не станеться - можете залишити свої ордени собі.
@trzeciekontomal@DMokryk@NawrockiKn пшек = кацап, оби два імперіалісти і шовіністи які сторіччями пригнічували українців, вбивали, катували, забороняли мову на окупованих ними територіях
Мабуть, десь наприкінці 90-х я вперше почув вираз «Польща – адвокат України».
І десь це відповідало дійсності, бо за різних президентів та прем'єрів – і за Кваснєвського, і за Качинського, і за Туска – Польща здійснювала системні кроки підтримки прагнення України до членства в ЄС та НАТО.
Не те, щоб Україна не була вдячна, ба більше – після того як Кваснєвський і Кучма взаємно перепросили за події на теренах Волині, був справжнісінький медовий період з апофеозом у вигляді спільного проведення Євро-2012.
Проте…
Активна робота з боку Польщі щодо адвокатування України у брюссельських кабінетах, залученість до модерування внутрішньоукраїнських криз 2004 і 2014 років призвели до того, що польський політикум почав вважати, що тепер Україна сильно зобов'язана і має погоджувати з Польщею ті чи інші кроки. Тим більше, що за останніх 30 років Польща економічно зміцнилась і політично утвердилась регіональним лідером.
З їхнього боку все наче логічно. Окрім одного.
Замість вибудовування стійких, взаємовигідних партнерських стосунків з Україною, польський політикум не уникнув спокуси зайнятись повчанням і шантажем.
Розказувати українцям, на честь кого можна чи не можна називати вулиці українських міст і сіл – це стати поруч із росіянами, які вбивають українців, бо ми заканселили вулиці лєніна і неіснуючих 28 панфіловців.
В українському суспільстві ніколи за останніх 35 років не було теми обговорення чи мають право поляки називати свої вулиці на честь тих, хто вбивав українців під прапорами Армії крайової, чи на честь українофоба Пілсудського, який тримав українців у концтаборі задовго до того, як це почали робити нацисти.
Ваша країна – ваші герої. Ми вам не вказуємо. Але і ви до нас не лізьте.
Гонор часом заважає дивитися за горизонт. І у наших польських колег зараз саме той клопіт.
Пару тижнів тому президент України провів зустріч із керівниками трійки найвпливовіших держав у Європі: Британії, Німеччини і Франції. Предмет розмови – умови мирної угоди і перемовини з москвою.
Офіційна Варшава устами пана Туска висловила своє незадоволення, що подібні питання, які стосуються України та безпеки європейського регіону, відбуваються без участі Польщі.
Я не чув таких заяв ні від Італії, ні від скандинавів, ні від країн Бенілюксу. Бо ніхто не ставить під сумнів авторитет та вагу Е3 на світовій арені. Та і наші польські друзі це розуміють.
Їх вкурвлює інше.
Те, що тепер Україна балакає з найсильнішими цього світу без польського посередництва. Українці виросли з коротких штанців і почали самостійно вибудовувати зовнішньополітичні треки: НАТО, ЄС, Вашингтон, світова безпекова архітектура тощо.
Так, війна дуже поміняла ситуацію.
Українці ствердились як сильна нація, навіть стікаючи кров'ю, зіп'ялись на ноги і отримали визнання усього світу.
Ми набули суб'єктності.
Чи потребуємо ми зараз адвокації? Так, звісно ж!
Макрон і Стубб адвокатують інтереси України у Вашингтоні, німці адвокатують інтерес українських аграріїв перед поляками в контексті євроінтеграційних процесів, Данія продавила авторитетом пів Європи, щоб мілітарна підтримка не всихалась.
Але є вже питання, які ми вирішуємо самостійно. І треба не ревнувати, що Київ напряму спілкується з Лондоном, Берліном, Парижем чи Брюсселем. Треба з цього користати. Бо ми теж можемо і вміємо підставляти друзям плече підтримки!
Натомість Кароль Навроцький обирає шлях відкритої конфронтації, раз по раз торпедуючи питання Волинської трагедії, шовіністично-ксенофобською риторикою в бік українських біженців, тепер він відбирає орден «Білого орла» в українського президента.