Вони збиралися виїхати з окупації. Не встигли. Росіяни вбили всю родину.
Батька поховали зі старшим сином, а маму з молодшим.
Ця історія сталася 4 роки тому, але її біль досі живий.
У ніч з 17 на 18 листопада 2022 року в окупованій Комиш-Зорі на Запоріжжі шестеро озброєних російських військових увірвалися до будинку родини Дармобідів.
Тієї ночі сусіди чули постріли. А вранці мати Олександра прийшла до сина - і побачила те, що неможливо уявити.
Олександр і Наталія будували дім, багато працювали. Він встановлював вікна й двері, вона відкрила магазин дитячого одягу "Виростайка".
Місцеві мами добре її знали: коли в когось не було грошей, Наталія дозволяла заплатити пізніше. Допомагала, не чекаючи нічого натомість.
У подружжя було троє дітей. Маленька донечка померла, коли їй виповнився лише місяць.
Батьки знайшли сили жити далі - заради двох синів.
14-річний Владислав мріяв стати кіберспортсменом, допомагав однокласникам, ділився підручниками. Найбільше любив молодшого братика.
5-річний Кирило ходив до садочка, любив гратися зі старшим. У січні йому мало виповнитися шість.
За спогадами знайомих, незадовго до загибелі Дармобіди збиралися виїхати з окупації. Але не встигли.
У всіх чотирьох - кульові поранення. На тілах залишилися сліди жорстокого насильства.
5-річний Кирило мав поранення голови й обличчя та порізи на руці. Владислава вбили пострілом у голову. Батьки загинули поруч із дітьми.
20 листопада родину поховали у двох могилах. В одній - батько Олександр разом зі старшим сином Владиславом. У другій - мама Наталія з маленьким Кирилом.
Сьогодні Владиславу було б 18. Кирилові - 9. Вони могли б закінчувати школу, закохуватися, радіти звичайним дитячим дрібницям.
Натомість уся родина залишилася лише на фотографіях і в пам'яті людей, які їх любили.
Олександр, Наталія, Владислав і Кирило Дармобіди. Чотири життя. Одна сім'я. Один будинок.
Нехай їхні імена ніколи не зникнуть із нашої пам'яті.
Світла пам'ять усій родині.
Особливо двом маленьким хлопчикам, які так і не встигли вирости.
Пацан сказав — пацан зробив! 💪
Не бухаю, займаюся спортом, працюю над собою та рухаю вперед громадську організацію ГО «Дім ветерана — Гарт Характерників».
Крок за кроком змінюю себе, розвиваю наші ініціативи, працюю над проєктами для ветеранів і тих, хто потребує підтримки.
Головне — не зупинятися, не здаватися і тримати слово перед самим собою.
Тримаємося разом, браття! Рівний рівному. Ніхто, крім нас! 🇺🇦
Слава Україні! 💪
Наша назва — ГО «Дім ветерана — Гарт характерників».
Наші ініціативи:
🔹 Допомога військовим на фронті.
🔹 Підтримка ветеранів після повернення додому — за принципом «рівний рівному».
🔹 Розвиток ветеранського бізнесу , робочих місць і власної справи.
🔹 Робота над створенням центру підтримки ветеранів із ПТСР — місця сили в Карпатах із залученням досвіду України та Данії.
Хочемо, щоб після війни побратими мали підтримку, справу й людей поруч.
Голос хлопців із фронту для нас дуже важливий.
Ми не просимо — ми працюємо. Ніхто крім нас! 💪 Сгенерируй картинку по этим словам для поста в соцсети.
Важке поранення отримав в составі 15 штурмової бригади Кара-Даг 1 корпус Азову. 2023 7 липня Роботино - Запоріжжя.
Всім добрий день 🙌 мотивація
Важке поранення — не вирок 💪 Мій шлях від ПТСР до мети | Вова Космос
АТО, ООС 25 ОВДБр
Велика Війна 15 Кара Даг 1 корпус Азову
#птср #вовакосмос #ptsd #життя
Anyone that knows Odesa knows this restaurant, and likely has eaten here.
Today Russians brought their culture to it, murdering innocent people at lunch hour.
Russia is pure shit.
УКРАИНА ПОБЕЖДАЕТ ОККУПАНТА!
Украина захватила более 220 российских солдат в крупном сражении недалеко от Константиновки в Донецкой области.
По сообщениям, украинские силы захватили более 220 российских солдат после окружения российских войск, которые оказались отрезанными от снабжения и подкреплений. Операция получила название «Железная сеть».
СЛАВА УКРАИНЕ ! СЛАВА ЗСУ!
16-річний Євгеній Чуян із Житомирщини надрукував на 3D-принтері протез-чобіток для бабусиної курки Світлани, яка втратила лапку. Хлопець самостійно спроєктував конструкцію, підігнав її під лапку й допоміг пташці повернутися до звичного життя.
Світлана знову ходить, бігає та почувається добре завдяки винахідливості Євгенія.
Аудіосупровід створено за допомогою штучного інтелекту.
Матеріали для відео надав Євгеній Чуян
Також у відео використано частину матеріалів «Суспільне Житомир».
https://t.co/Rq9u61uwS3
https://t.co/AnqHOOSfx9
Він пережив російський полон, але після повернення додому помер.
Юрій Микитчук обійняв маму й дружину 23 травня 2026 року. А 16 листопада його не стало.
Йому було 29.
Молодший сержант 41-ї окремої механізованої бригади зник безвісти 14 вересня 2024 року на Курщині.
Довгі місяці рідні жили в невідомості - і кожен обмін полоненими давав надію, що серед звільнених буде його ім'я.
Згодом стало відомо: Юрій у російській неволі, у Чечні.
Що саме він там пережив - достеменно невідомо. Відомо інше: полон залишив тяжкі наслідки для його здоров'я.
24 квітня 2026 року його ім'я нарешті було серед звільнених.
А 23 травня, у День Героїв, рідне село Прикмище на Івано-Франківщині зустрічало його з квітами й обіймами.
Тоді ніхто не міг уявити, що попереду - менше семи місяців.
Замість спокійного життя після звільнення Юрію довелося боротися з наслідками неволі. Організм був виснажений.
16 листопада 2026 року надійшла трагічна звістка.
Родина, яка так довго боялася втратити його назавжди, тепер зіткнулася з непоправним горем.
Скільки ще він міг пережити - щасливих років з дружиною, обіймів мами, звичайних ранків удома. Усе це обірвалося надто рано.
Щирі співчуття матері, дружині, усій родині та близьким.
Світла і вічна пам'ять тобі, Юрію.
Кегичівська громада
З глибоким сумом сповіщаємо, що загинув житель села Павлівка, солдат МОРАРЬ Дмитро, 1994 року народження
Дмитро мужньо та самовіддано проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині А1910 на посаді майстра відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів десантно-штурмової роти
Вірний військовій присязі, чесно виконуючи свій обов’язок із захисту Батьківщини, її свободи і незалежності, Воїн загинув 10 листопада 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоселівка Синельниківського району Дніпропетровської області внаслідок ураження дроном FPV
Висловлюємо співчуття рідним, близьким, друзям та побратимам полеглого Захисника. У цей важкий час низько схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю Воїна, який до останнього подиху залишався вірним українському народові.
Вічна пам'ять і шана Захиснику України!
Three strikes on central Odesa in the middle of a workday - hitting a college building full of students💔
Smoke rises over historic streets as medics treat the wounded on the pavement; 4 dead so far.
Ukraine needs air defense NOW
#Odesa#Ukraine
Він сказав батькові: "Війна закінчиться 17 листопада". І загинув того ж дня.
Сьогодні два роки, як у Сумах ракета забрала життя 9-річного Іллі Дорошенка - і ще 12 життів того вечора у дворі на Героїв Крут.
Ілля був у своїй кімнаті, грав у планшет. Вибух вибив раму і балконний блок.
Бабуся була в сусідній кімнаті - вибігла на крик, а він уже лежав у крові.
"Прийшов хлопець із "швидкої" і сказав, що нічим вже не допоможе. Нам сказали, що буде повторний удар. Я взяв його на руки і виніс за будинок", - згадує тато Ігор.
Шрапнель пошкодила стіни й меблі. У стіні - дірка: "Там лежав його халатик. Весь пошматований наскрізь".
Ілля народився з цитомегаловірусною інфекцією, перші півтора місяця провів із мамою в лікарні, потім лікувався в "Охматдиті".
У школі за ним у коридорі щодня чекали бабуся або дідусь - вони боялися, що в тисняві його штовхнуть.
Він любив машини: тато з кожної зарплати купував йому нову, а "Побєду" знайшли на барахолці в Києві.
"Він казав татові, що вже був на цій Землі. "Я жив на іншій планеті, а потім прилетів сюди. Я тут був у 1914 році".
Таке дитина не вигадає. І казав: "Не сваріться - будете сваритися, я полечу на іншу планету", - розповідає бабуся Валентина.
Для родини це треті похорони за той час: брат, дядько, тепер Ілля.
"Він сказав, що війна закінчиться 17 листопада. Так він і загинув - 17 листопада", - каже Ігор Дорошенко.
Сьогодні йому було б 11.
Світла пам'ять Іллі. І всім дванадцятьом, кого того вечора забрала ракета.
чекист приехал в Китай и сходу начал ябедничать: ЕС то, ЕС сё, у них всё плохо, а будет хуже
вековой русский комплекс лаптей перед качественными ботинками: не быть, а казаться
главное - не постирать трусы и заштопать носки, а рассказать, что у кого-то они грязные и дырявые, особенно, если это не так
русская национальная идея: не сделать свою жизнь лучше, а постараться изгадить её другим
именно поэтому страна - мировой лидер по ресурсам, которая могла бы жить на уровне среднего эмирата, плетётся в середнячках, уступая по ВВП на душу населения всем странам ЕС, а по валовому ВВП занимая позорное 11-е место в мире, прикрывая голую жопу странным индексом "ВВП по паритету покупательной способности" - цифрой, придуманной для бедных, как утешительный приз..
"Я не стрілятиму в мирних людей", - він відмовився виконати наказ, а згодом віддав життя рятуючи побратимів.
У лютому 2014-го Олександр Аніщенко був одним із найкращих снайперів України.
Офіцер сумської "Альфи". І саме йому надійшов наказ - працювати проти Майдану.
Він відмовився. Написав рапорт. Керівництво попереджало: його кар'єрі кінець. Він відповів батькові, що служить не заради кар'єри.
А вже навесні, коли війна прийшла на Донбас, поїхав туди сам.
5 травня 2014 року під Слов'янськом, біля залізничного переїзду поблизу Семенівки, його група потрапила в засідку.
25 українських спецпризначенців проти сотні бойовиків.
Ворог відкрив вогонь із трьох боків, зайнявши позиції в житлових будинках - прикривався мирними як живим щитом .
Один БТР підбили. З'явилися поранені.
Олександр зайняв кругову оборону, щоб прикрити евакуацію.
Був поранений. Не відступив. Загинув від вибуху гранати - рятуючи пораненого товариша по службі .
Йому було 44.
У Сумах залишилися дружина, донька, батьки, старший брат.
Звання Героя України він отримав посмертно .
Він не підняв зброю проти свого народу. І віддав життя, коли прийшов ворог.
Олександр Аніщенко. Назавжди 44.
Його вибір у лютому 2014-го і його вибір у травні 2014-го - це той самий вибір людини, яка не зраджує своїх.
“just a working day. it was loud bombing nearby. i just wanted to film how we continue to work despite everything. then a bomb landed 20 meters from us”
a beautician from my homecity Zaporizhzhia accidentally records another russian terrorist attack on civilian apartment blocks