ЛНТУ із глибоким сумом повідомляє про загибель нашого студента-захисника спеціальності «Середня освіта. Фізична культура» Сергія Івановича Сміховського.
Сергій Сміховський проходив військову службу на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 5 відділення безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних систем аеромобільного батальйону військової частини А2582.
9 червня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області Сергій Іванович загинув, до останнього залишаючись вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким та побратимам загиблого Захисника.
Поділяємо біль важкої втрати та схиляємо голови у скорботі.
Світла пам’ять Герою...
L’incontro di oggi a Roma con l’amica @takaichi_sanae, Primo Ministro del Giappone, è stato molto importante per ribadire una convinzione comune: Italia e Giappone sono determinati a costruire insieme un futuro di sicurezza, prosperità e stabilità.
Vogliamo dare risposte concrete ai nostri cittadini, raccogliere le sfide del presente e trasformarle in opportunità. E siamo pronti a farlo insieme 🇮🇹🇯🇵
L’ortolan, le mets interdit.
Vous n’en avez sans doute jamais mangé et n’en mangerez plus jamais.
Le bruant ortolan est un passereau migrateur de vingt grammes à peine. Son destin culinaire s’écrit principalement dans les Landes, où une tradition séculaire organisait sa capture à l’automne. Dès l’époque romaine, il figure parmi les délices des tables aristocratiques. Rabelais l’évoque, Alexandre Dumas en propose des recettes dans son Grand Dictionnaire de cuisine.
Le rituel de sa préparation relève de la haute voltige. Nourri exclusivement de millet blanc dans l’obscurité pour doubler de volume, l’ortolan est traditionnellement noyé dans de l’armagnac. Plumé puis rôti au four, il se mange entier, en une seule bouchée. Les os fondants croustillent sous la dent. Le gras, la chair et l’alcool se mélangent en une explosion de saveurs unique.
Pour le déguster, le rituel exige de se couvrir la tête d’une grande serviette blanche : pour certains, afin de concentrer les arômes divins, pour d’autres, pour cacher sa honte face à Dieu devant tant de cruelle gourmandise.
François Mitterrand en aurait mangé lors de son dernier repas de la Saint-Sylvestre 1995. Des chefs comme Alain Ducasse, Michel Guérard ou Alain Dutournier l’ont servi ou défendu comme un héritage du terroir gascon.
Car l’ortolan est une espèce protégée.
La directive européenne protège l’oiseau depuis 1979. Mais plusieurs gouvernements français ont refusé de l’inscrire sur la liste des espèces protégées avant de céder en 1999. Dans les Landes, l’interdiction théorique s’est transformée pendant des années en tolérance de fait de la préfecture, malgré la pression de Bruxelles.
La France a résisté, puis a capitulé. L’ortolan ne figure plus sur aucune carte.
Un plaisir interdit, fossilisé dans la mémoire culinaire française. Un oiseau chassé jusqu’à l’extrême limite, car sa saveur unique incarnait pour certains l’essence même d’un certain art de vivre français.
Il n’avait que 23 ans. C’est avec une immense tristesse que nous apprenons le décès de Mathis Duchon, du 27e bataillon de chasseurs alpins.
Après avoir atteint le sommet du Mont Cervin, il a fait une chute mortelle alors qu’il entamait la descente.
Mes pensées vont à sa famille, à ses proches et à ses frères d’armes.
Ne jamais oublier. 🖤
Medic Yulia Zubchenko was killed in Mariupol by Russians while saving peoples' lives💔
She died in May 8. 2022
This awesome woman was awarded the Order "For Courage" III degree (posthumously).
Rest in peace, hero🫡💔
⚽ Sport verbroedert!
🇳🇱 Koning Willem-Alexander en Koningin Máxima, Keizer Naruhito en Keizerin Masako kijken samen hoe de Oranje Leeuwen en 🇯🇵 de Samurai Blue het in Dallas tegen elkaar opnemen bij hun eerste groepswedstrijd van het WK Voetbal.
📷 RVD & Z.M. de Koning
"Єдине багатство": історія Кирила та Софії Шульг, які загинули від російського удару по багатоповерхівці.
Кирило народився 6 листопада 2005 року в Луганську в родині Інни та Анатолія. Його мама, Інна Шульга, була вірянкою й назвала хлопчика на честь Кирила та Мефодія.
Батько Кирила пішов із сім’ї невдовзі після його народження. Згодом Інна почала стосунки з Дмитром Шульгою, який виховував хлопчика як рідного сина.
У дитинстві Кирило ріс спокійним. Турбував рідних лише в перші місяці через біль у животі. Коли підріс, пішов у садок, згодом захопився комп’ютерними іграми.
7 липня 2011 року в Інни та Дмитра народилася донька Софія. Дівчинка була сонячною та доброю.
Якщо Кирило був схожий на маму, то Софія - на тата.
У 2014 році, коли Софії було майже три, а Кирилу вісім, родина покинула Луганськ.
Два роки прожила в Росії, а 2016-го повернулася в Україну - в Умань. Того ж року народився молодший син Михайло.
Кирило навчався в Уманській гімназії №5. Він був дуже відданий родині: турбувався про молодших, іноді відпрошувався з уроків, щоб їх доглянути.
Учителька згадує слова мами: "А у мене Кирило є!" - і думала, яким чудовим батьком він колись стане.
Кирило захоплювався шахами, малюванням, японською культурою - самостійно вивчав японську мову.
Софія теж любила малювати, а ще танцювати та музику; мріяла стати ветеринаркою. Діти добре ладнали.
Після початку повномасштабного вторгнення родина залишилася в Умані. 2023 року Кирило мав закінчувати 11-й клас, Софія - шостий.
У школі Кирило захопився хімією, але за два місяці до загибелі вирішив вступати на іноземні мови в педагогічний університет.
28 квітня 2023 року о 4:20 ранку російські ракети влучили в дев’ятиповерхівку, де жила родина.
Інна, Дмитро та Мишко були в залі й не постраждали. Але кімната, де спали Кирило з Софією, обвалилася в підвал.
Тіла дітей були понівечені, їх ідентифікували за ДНК. Внаслідок атаки тоді загинуло 23 людини.
Інна Шульга каже: єдиним багатством для них були діти - подарунок долі, її крила й натхнення.
Після загибелі дітей Інна перестала вірити в Бога: у глибині душі хотіла б, але не може.
.....
Вони не воювали, не стріляли - вони просто спали у своєму ліжку.
Їхня історія - про те, що війна завжди приходить туди, де її не чекають, і забирає те, що не можна повернути.Світла памʼять!