Сьогодні я саджала дерево, яке буде рости з імʼям мого брата в парку Честі.
На Хортиці.
Там, де починався український воїн.
Там, де колись вставали козаки.
Там, де земля памʼятає силу, волю і боротьбу.
Тепер памʼять про нього тут.
У корінні цього дерева.
У шелесті листя.
Три роки,як зупинилось твоє серце
і забрало частину мого.
Я тримала за холодну руку
все своє дитинство і поховала його в землю.
Ти жив так,що залишив після себе світло.
І я не дам йому згаснути.
Сумую,братику.
Твоє мале чудовисько.
Жива, здорова, тільки очі трохи видають внутрішній стан.
Дякую всім, хто хвилюється.
Для тих, хто думає, що я пішла в стосунки, відповідаю — ні. Жоден чоловік не змусив би мене так вчинити.
Привіт, друзі.
Мені дуже боляче про це говорити.
Але.
Збору Памʼяті не буде.
Так склались обставини, що мені треба піти, закінчивши свою волонтерську діяльність.
Рада була знати кожного з вас.
Люблю вас, обіймаю.
Ваша Даша.