Сьогодні місяць, як я почала займатись акторською. І це, мабуть, найкраще, що ставалось зі мною за останні кілька років. Вивчусь і гратиму в театрі, якщо складеться. Ну бо скільки того життя.
Сьогодні дізналась, що від серцевого нападу помер друг дитинства, хлопець, з яким я вперше поцілувалась. Місяць тому від цього ж померла мама моєї подруги. Вони були здорові, молоді й сповнені сил. А як його взагалі вберегти, те серце?
Перша премʼєра наче прошла непогано. Женя Галіч вкрав в мене зарядку і павер. Мені дуже не вистачає однієї з найближчих людей поруч. Такі висновки дня.
Напишу дооовгий пост про театр.
Бо ж маю розʼяснити безліч аспектів які навряд відомі широкому загалу.
Моя зарплатня в театрі довгий час не перевищувала 6 тисяч. Коли я мала від 18 до 22 виходів на сцену в місяць, я отримувала 9к, зараз 12-14 в залежності від зайнятості. В державних до 22-25 доходить. Це прямо Франка.
Коли мій хлопець почув цю зарплатню він був дико здивований, чому я не кидаю театр. Отже ми крутимось як можемо. Знімаємось, ведемо курси, викладаємо в університетах і ведемо весілля.
Це питання закрили.
Далі сама структура театру. Театр Драми і Комедії має тільки акторів під 90 штук. Окрім працівників сцени. Бюджет від міста ми отримуємо у розмірі 70% від потрібного нам. 30% закриваємо самі з квитків. Опалення, електрика, всі інші хоз потреби закриває театр. А це не одна велика будівля. Ми ніколи не працювали з росіянами. Питання є до рус драми, але не доведено. Попит на театральні постановки і походи в театр завжди були низькі. Ми почали співпрацю з закордонними режисерами ще в 2020 році, кошти на постановки переважно отримували від грантів і майже весь час не вилазили з боргів. Дві франшизи які зʼявились в театральному просторі це в нашому театрі та в Молодому коштували ДУЖЕ дорого. Там є купа кабальних умов, через які нам довелось шити на замовлення взуття, бо за умовами контракту, воно має бути саме таким і ніяким іншим.
Декорацію, а саме перевіз і підлаштування під сцену ми оплачували самі. Кошти за франшизу платили теж. Хоч нам і обіцяли інші умови. Менше з тим. Вночі актори спільно з директоркою клеїли залишки декорації перед премʼєрою, бо елементарно невистачало рук і нам не було за що оплатити ці додаткові руки. Ми існуємо під час відключень світла, граємо вистави під шум генератора за 300 гривень квиток, часто на напів порожні зали. Але варто зазначити, що жодного разу мій театр не нив як нам важко.
Це дорога постановка. Топова. Це бренд. (Перескочила на Молодий вже).Там панчохи shur shur змінюються кожної вистави бо рвуться. Там запрошуються класні гримери під кожну виставу, Коляденко ставила балет і готувала акторів. Не можете купити квиток, я нічим вам допомогти не можу. Але театри в країні я захищатиму, бо ми виживали, виживаємо і обов’язково виживемо!
Ми тільки почали квітнути. Нашій культурі була така пизда задовго до початку війни в 2014. За 10 років сильно нічого не змінилось. І ось-ось, щось розвиднілось. Купа хлопців з мого театру воює, інша волонтерить. Ми робимо благодійні аукціони і вистави. Коли ви приходите в театр, ми смішимо вас, чи змушуємо плакати, стараємось і віддаємо всю душу. Ми весь час незаслужено ледь не принижені. І ми мовчимо. І любимо своїх глядачів.
Одна акторка сказала нещодавно: боже, аби не було тривог, так хочеться аби люди не мерзли на вулиці, не чекали і хоч трошки сьогодні посміялись.
Тож так. Я буду за всі театри в Україні захищатися. І повірте, ми як ніхто розуміємо, якщо програємо в цій війні, нас теж не стане.
@semmarsounds @iaminjir Покидьки, як ми знаємо, є всюди. Але не здивуюсь, якщо так, просто цього не розкрили, або я не встигла додивитись через повітряну