Мірен 🇺🇦🎨

Now I see fire, inside the mountain...

[Мірен 🇺🇦🎨 @stivcik]

@honeypersonn А дарма!

[RomanDubina 🇺🇦 @RockFunRoman]

Той, що сварки спричиняє
😡🤬✊
#украрт #fantasy #noAI #яккозаки #дуля #нечисть

[Serhii Sternenko @sternenko]

МОК звинувачує українського скелетоніста Владислава Гераскевича у тому, що вшановуючи вбитих українських спортсменів, він транслює політичні гасла. А це нібито не відповідає Олімпійській хартії.

Давайте подивимося, що ж відповідало:

▪️1968, Мехіко. Після придушення Празької весни совєцькими військами чеська гімнастка Віра Чаславська демонстративно відвернула голову під час виконання гімну СРСР на церемонії нагородження.

▪️1980, Москва. Польський стрибун із жердиною Владислав Козакевич після перемоги показав образливий жест у бік совєцьких трибун — і зберіг золото без покарання від МОК.

▪️2002, Солт-Лейк-Сіті. На відкритті підняли прапор США, знайдений на руїнах Всесвітнього торгового центру після терактів 11 вересня — як символ солідарності та пам’яті.

▪️2020, Токіо. Спортсменки ставали на коліно проти расизму, учасники демонстрували політичну символіку — без серйозних санкцій.

У МОК принцип «аполітичності спорту» залежить від політичного контексту.
Тож рішення проти Герасеквича — упереджене. І це не тільки про нашого спортсмена.
Це про ставлення до нашої народу та боротьби за виживання.

Але переслідуючи Гераскевича, МОК досягнув прямо протилежної цілі — про вбитих росіянами українців говорять тепер не лише на Олімпіаді, а і по всьому світу.

[Юля з патчами @LeRenardGrande]

Дякую, що я живу у світі, де існує Володар перснів.

[RomanDubina 🇺🇦 @RockFunRoman]

Чарівний світ відкривається тим, хто вірить у різдвяну магію
❄️🎄🌟
#украрт #noAI #christmas #merrychristmas #xmas #Різдво

[⚒️🌹яна східна @jana_skhidna]

Білозерське, Донеччина

[Сашко зі Сходу @marinekorp]

Не сильно опускайте голову у своїй журбі, пропустите красиве небо

[Serhii Mirchuk @SerhiiMirchuk]

Не втримався, щоб не зробити фан-постер до української стрічки "Ти - космос"

Заодно хотів зрозуміти, чи ліпиться моя "стилістика" до формату кіноафіш

[Херсон_це_Україна @Irina61032137]

" ОСТАННЯ КОЛИСКОВА "

[𝗬𝗮𝗡𝗮𝗞𝗮𝗠𝗮｡｡/𝟬𝟳/ @yanakama18]

Спробувала зробити Стерненка у всесвіті JoJo.
Дрон це стенд на ім'я "ЦВИНТАР" (в честь українського музичного гурту ZWYNTAR)

[Спільнота Стерненка @sternenkofund]

❗️ЗБІР НА ПОКРОВСЬК❗️

Ситуація критична. У Покровську та Мирнограді точаться важкі бої. У Костянтинівці та на Новопавлівському напрямку ситуація також дуже погана. Ваша допомога вкрай потрібна!

Ми збираємо 50 000 000 гривень на FPV дрони звичайні, на оптоволокні та зенітні. Всі поїдуть на південь Донеччини.
🏠А ще розігруємо квартиру від компанії Inzhur за донат від 300 гривень!

⚠️Участь у розіграші — тільки через цю банку, пишіть контактні дані якщо донат з іншого банку: https://t.co/EQN086mx8x

Просто задонатити на інші реквізити можна тут👉🏻https://t.co/75RRQcYZGq

ІНВЕСТУЙ В ОБОРОНУ!

[RomanDubina 🇺🇦 @RockFunRoman]

Дивні мешканці містечка Потсфілд
🎃🎃🎃💀
"Over the Garden Wall"
#украрт #noAI #геловін #halloween #fanart

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

Є дуже важлива тема, яку я намагався вирішити на різних рівнях, щоб ситуація була виграшною для всіх: одні могли б сказати — «ось які ми молодці», інші отримали б не просто бажане, а те, на що мають повне конституційне право від народження.

Але, на жаль, сталось не так, як гадалось. Я знову злий, як собака. І саме тому попрошу вас приділити кілька хвилин вашого дорогоцінного часу й уважно прочитати те, що буде написано далі.

Уявіть: ви народилися у 2003 році — в Криму, Донецьку чи Луганську. Ваші батьки — українці, громадянство у вас українське. У 2014 році ваш дім окупували. Вам тоді було лише 12 років, але ви зберегли любов до своєї держави. Попри те, що оточення здебільшого проросійське і попри те, що навіть батьки могли поділяти проросійські настрої, ви народилися в незалежній Україні й зуміли зберегти це відчуття.
У 14 років вам видали російський паспорт — без вибору. Добре, що Україна не визнає цей документ. І ось, коли вам виповнилось 18, ви нарешті здобули право самостійно пересуватись територією окупанта та виїжджати за кордон. Ви це робите, бо вас уже розшукують, наприклад, за надання українським військовим інформації про пересування ворога. І жага до свободи веде вас уперед.
Ви пам’ятаєте статтю 33 Конституції України:
«Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну».
Тому ви звертаєтесь до українського консульства в третій країні. Але там до вас ставляться як до прокаженого. Ваше свідоцтво про народження нікого не цікавить. Родичам на підконтрольній Україні території ніхто не телефонує. Усі говорять про якусь «процедуру ідентифікації», але по факту її не існує. Документів (навіть письмової відмови) ви не отримуєте. У кращому разі кажуть, що ви «не пройшли перевірку». У гіршому — просто перестають брати слухавку.
Ви в розпачі, але не здаєтесь. Грошей майже немає, житло й роботу вам надає правозахисна організація… країни-агресора. Це трагікомічно. Ви не знаєте, як діяти, бо інструкцій немає. Стукаєте в усі двері. Хтось обіцяє допомогти — але все лишається в форматі «спробуємо, а там буде видно».
У якийсь момент на ваш запит просто в звичайній соцмережі відповідає людина, яка має знайомих котрі «мають знати механізм в’їзду». Але механізм цей — «будь-яким чином дістатися до українського кордону». Це майже нереально. Йде вже другий рік ваших спроб повернутися додому.
Ви збираєте останні кошти та летите до Молдови. Там — вибори, і вам відмовляють у перебуванні через російський паспорт (закордонний у вас теж російський). Вас депортують у третю країну. Звідти — нова спроба: летите до Стамбула. Там друзі цієї людини (по-суті, просто чужі вам люди, але такі ж українці) допомагають із житлом, і ви знову звертаєтесь у консульство.
Але процедура та сама: запити у різні служби, частина з яких взагалі не має стосунку до ідентифікації вас як громадянина. Відповідь — «даних немає, повної перевірки провести не можемо, бо території окуповані». І ви знову в глухому куті. Починається третій рік ваших спроб. Ви вже думаєте: якби вступили в російську армію й здалися в полон українським військовим, то, можливо, потрапили б додому швидше.
Людина, яка допомагає вам, оббиває пороги чиновників. Частина байдужа. Частина — без команди й пальцем не поворухне. Частина щиро хоче допомогти, але не має механізмів. У консульстві в Стамбулі все ж більше добросовісності, ніж у попередніх (консульство України в Вірменії в більшості – просто ганебні покидьки) , але й там — «свої моменти». Тим часом у вас лишається місяць легального перебування в Туреччині. Далі — ще 120 днів «очікування» поза її межами. Де, як, за який кошт?
Ви почуваєтесь кинутим і нікому не потрібним.
Було дві історії у «третій країні»: батьки неповнолітніх дітей зверталися до Вас, щоб дізнатися, куди йти і як проходять процедури, бо в них така ж ситуація. Люди чекали, чекали, і зрештою просто здавалися. Вони подавали на громадянство «третьої країни», бо країна, в якій вони народилися — Україна, — не могла їх ідентифікувати. Ви тільки уявіть абсурдність цього.

А людина, яка вам допомагає, пише цей текст — і не розуміє, куди зникла елементарна емпатія чиновників. Здавалося б, це завдання для славнозвісного Міністерства єдності, повернень чи соціальної політики чи яке воно було. Але мабуть і того міністра більше зацікавленості в схемах на житлових комплексах. Тож доводиться робити це самому, не без допомоги декількох небайдужих людей.Хотілося б, щоб все працювало не через публічні скандали. Уявлялося інакше: ми повернули хлопця, написали пост, похвалили МЗС, Мінсоц, міграційну службу — усі молодці, але виявили проблему й сіли її вирішувати. Але ні — вони змушують ненавидіти. І це найгірше. Бо складається враження, що державі повністю байдуже до українців на окупованих територіях. Особливо до тих, хто хоче повернутися на підконтрольну Україні територію.
Подивіться на новини: СБУ та Нацполіція викрили посадовця МЗС, який за гроші «легалізовував» росіян у країнах ЄС, оформлював їм українські паспорти, щоб ті могли вільно пересуватись Європою. Тобто для громадян держави-агресора знаходяться «механізми» і навіть паспорти, а для своїх — дітей та молодих людей з окупованих територій — механізму досі не існує. Це не просто цинізм, це зрада й зневага до тих, хто тримається за віру в державу.
Тепер конкретика. Якщо ви українець, народжений у незалежній Україні, але паспорт отримали в окупованій — досі не існує процедури вашого повернення.
Імовірність, що дані про вас або ваших рідних є в Єдиному демографічному реєстрі, мінімальна ( а це обов’язкова умова отримання листа на повернення). Бо він працює лише з 2012 року. Записи вносились, якщо оформлювали біометричні документи. На окупованих територіях цього не робили.
Але рішення просте. Посадити за один стіл МЗС, Мінсоц, ДМС, Мін’юст. Призначити відповідального. Дати кілька днів дедлайну. Створити відкритий механізм ідентифікації громадян. Це реально й нескладно.
Можна направити представників міграційної служби в кілька консульств. Можна поєднати бази даних Мін’юсту й ДМС. Можна передбачити обов’язкову перевірку СБУ та ДПС. Все це можна й потрібно зробити.
Бо страшно уявляти, скільки дітей і молодих людей зараз не мають змоги повернутися додому лише через байдужість системи.
Іноді я думаю звернутись у МЗС Польщі, аби з їх допомогою провести цього хлопця до українського кордону. Можливо, так і буде. Але хочеться, щоб десятки тисяч тих, хто залишився вірним Україні, отримали не лише шанс, а й повну підтримку та супровід від своєї держави.
Подивимось, що з цього вийде. Дякую за увагу.

[шишкар ялиновий 🇺🇦 @simplymad7]

12 pm
#Stalker2

[🇺🇦 Adept Of Art @AdeptOfArt]

Державний прапор України, м. Луганськ, 9 травня 2014 р, два дні до початку окупації

[10 квітня @buch10_04]

🇺🇦 Внесення державного прапора до Верховної Ради. 24 серпня 1991 рік

[Юрій Горський @YuriiHorskyi]

Мости тимчасові. Прапор вічний!

Листопад 2022. Херсонщина.

[hannajo @hannnajooo]

#STALKER
#StalkerClearSky

[Куртуазна історикиня @GirlMedieval]

Східняки, західняки, центряки, північники і південники: скидайте свої річки

в мене Буг🔥