Вєчно надуте, вєчно недовольне

Подкаст про подорожі та історію України

[дмитрик зрадойобович @low76fm]

прикольно як деякі країни недооцінюють росію, типу ой та вони якусь нещасну Україну перемогти не можуть, тож ми їм точно пізди дамо
ага, ну ну

[Maria M Stenergard @MariaStenergard]

Dear friend @andrii_sybiha, when you visited my hometown Kristianstad in May I made you a promise. Today I’m happy to say that promise has been fulfilled.

Names are not just words - they carry history, identity and self-determination. A small linguistic change, but a symbol of Sweden’s support for Ukraine 🇸🇪 🇺🇦

[Roman Sheremeta 🇺🇸🇺🇦 @rshereme]

“Poles should be more careful about what they say regarding Ukraine and its history.” (Norman Davies)

I highly recommend reading Norman Davies’ latest interview.

Davies is not only one of the world’s foremost historians of Poland, but also the author of the monumental God’s Playground: A History of Poland. At a time when emotions are running high, he offers something that has become increasingly rare: historical nuance.

A few points that stood out to me:

“We should say this plainly: overall, the UPA was not a criminal organization.”

Davies does not deny the crimes committed in Volhynia. In fact, he says he has “no doubt” they fall within the spectrum of genocide. But he also insists on distinguishing between the crimes of specific factions and an entire national liberation movement.

He also warns that the current political escalation is a strategic mistake:

“This affair will cost Poland in the future… At precisely the moment when Ukraine is in its fifth year of war with Russia, the Polish president handed Russia a very useful pretext for propaganda.”

On President Zelenskyy’s decision to honor the “Heroes of the UPA,” Davies rejects the claim that this was about glorifying the Volhynia massacres:

“What the President of Ukraine did has nothing to do with Volhynia. Ninety percent of the UPA had nothing to do with Volhynia. Was President Zelenskyy supposed to refuse to honor ninety percent of the heroes of the UPA?”

Finally, Davies calls for perspective rather than political grandstanding:

“I believe Poles should be more careful about what they say regarding Ukraine and its history.”

Source: Onet News

[andrii pysarenko @psrnk13]

Історія мого особистого друга. Киянин. З оновленими даними. За станом здоровʼя його не мобілізовували. Проте, взимку 2026, в Резерв+ зʼявився статус «в розшуку», і друг одразу пішов до свого Соломʼянського ТЦК оновити дані. Затримали. 20 лютого мобілізували.

Київська ВЛК попри тиск на 185/100, і взагалі 210/115 через годину, моментально призначила формальну придатність. 

На весь процес – менше доби, пріоритетний розподіл в «Скалу». В цей же день, 21 лютого, друг опинився на навчальному полігоні «Скальі» під Дніпром. В їх сумнозвісному «курятнику».

А вже 6 березня – госпіталізований з пневмонією у важкому стані в дніпровський госпіталь. Хронічне обструктивне захворювання легень, хронічна гіпертонія 2 ступеню. Хронічна ішемія мозку. Хронічний панкреатит, гастрит. 

Інструктора колективно били і знущались. Вважали прояви хвороб і патологічну задишку – бажанням «відпетляти» від навчання. І колективно били. Слабкі люди, які випадково отримали повноваження, спіймали комплекс напівбогів. І знову били. 

Медрота не реагувала. Реакція була лише тоді коли мій друг повністю перманентно втратив свідомість і ознаки життя.

З трьох госпіталізованих з полігону того дня в цей госпіталь з пневмонією – вижив лише він.

Друг втратив до половини своєї ваги. Досі на реабілітації. Половина легень – непрацюючі. По крайньому медичному висновку має затихаюче загострення та бронхоектатичну хворобу.

Юридичним супроводженням його справи займаються друзі з @Pryncyp_UA. Подяка @halanykha Любові Галан та Масі Наєму. Він живий, і це зараз головне.

Той, хто скаже мені про вимушену необхідність такого «навчального процесу» на БЗВП – може отримати від мене безкоштовне задоволення перейти в альтернативний агрегатний стан для своєї особистої госпіталізації. 

Жодні успіхи будь-якого підрозділу на полі бою ніколи не є і не можуть бути виправданням невиправданих втрат на цьому полі, а тим більше – бодай однієї втрати на навчальному полігоні, який повинен готувати до цього бою. А не вбивати. І тут немає місце для дискусії.

Дякую за висвітлення надважкої теми Катерині Лихогляд та Катерині Коберник. Посилання на розслідування Бабеля – в перших коментарях.

[Бабель @BabelUkr]

Штурмовий полк «Скеля» має бойові заслуги і добре забезпечення. А ще, кажуть очевидці, там катують і забивають людей на смерть. Розслідування «Бабеля» ↓

Побита голова, подерті руки, стесаний поперек, брудні й перебиті пальці — у такому стані до лікарні Кропивницького в січні 2026-го прийшов 35-річний Олександр Семенов. Він розповів, що втік з 425 окремого штурмового полку «Скеля», де з нього знущалися, били, привʼязували до квадроцикла і тягнули по землі. На відео, яке зробили місцеві лікарі, чоловік сказав, що став свідком щонайменше девʼяти суїцидів у підрозділі, коротко описав їхні обставини і назвав імʼя одного з померлих. Відео, що є в розпорядженні «Бабеля», зняли 23 січня 2026 року, а вже за кілька днів Олександр Семенов помер у лікарні. Офіційна причина смерті — пневмонія.

«Скеля» — найбільший штурмовий полк у ЗСУ. Неофіційно його ще називають «полком Сирського» — він не входить до жодного корпусу, а напряму підпорядковується вищому командуванню. «Скеля» брала участь у найскладніших боях російсько-української війни. Попри це і бойові заслуги, полк часто критикують військові, журналісти і близькі тих, хто туди потрапив. Через звинувачення у великих втратах за полком закріпилася репутація «мʼясного». Однак людей «Скеля» втрачає не лише на полі бою, а ще до бойових — під час військової підготовки.

«Бабель» вивчав це питання майже два місяці. За останні пів року в навчальних центрах «Скелі» «Бабель» нарахував 26 смертельних випадків. Більшість з померлих чоловіків не пробула в полку й місяця. Офіційна причина смерті здебільшого — пневмонія.

Саме тому «Бабель» поговорив про обставини смерті з понад 30 свідками. Як люди потрапляють у підрозділ, у яких умовах живуть новобранці, чи можуть бути правдою слова Олександра Семенова, читайте у матеріалі «Бабеля» 👉 https://t.co/1PXa3lAAmv

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

@FranckenTheo Your actions helped save several lives, possibly including mine and my daughter’s. We heard the whistle of cruise missiles close by, followed by the explosions as they were intercepted. Thank you!

[Nasha Canada🇨🇦Наша Канада @NashaCanada]

Kyiv. Dormition Cathedral.
Different years, same fascists.

Киев. Успенский собор.
Годы разные, фашисты — те же.

[Ostap Yarysh @OstapYarysh]

🚨 Kyiv is under a massive Russian air attack right now. One of Ukraine’s most sacred landmarks - the historic Kyiv-Pechersk Lavra - is on fire. Putin sends his birthday wishes to Donald Trump.

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

@ArtDvorzhak @DesiredPlanet Так і було «загубила пакет з трусами» 🤪

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

@DesiredPlanet Дочка в таборі попрала речі і мокрими склала в шкаф. Але їй було 6 🤣🤣🤣

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

Засинати під звуки тривог і прокидатися з планами на день.

З днем народження, Київ!

Стій міцно 💛

[Stephen Komarnyckyj #standwithukraine 🇺🇦 #FBPE @komarnyckyj]

The stronger Ukraine becomes for a while the more its former colonisers will attack it.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Рівно 4 роки тому, його закатоване тіло виявили 22 травня в Херсоні в порту. Що з ним зробили важко передати словами.

Незламний Віталій Лапчук.

Уранці 24 лютого 2022 року, коли країну розбудили вибухи, коли страх і невідомість накрили кожен дім, він був у Києві. Міг залишитися там. Міг урятувати себе, забрати родину й перечекати. Міг переконати себе, що це не його боротьба.

Але він повернувся.

Коли дружина подзвонила розгублена й налякана, він не шукав виправдань і не ставив зайвих запитань. Просто сів у машину й поїхав додому — у Херсон, над яким уже нависла війна.

25 лютого він був у місті. І майже одразу поїхав на Антонівський міст — туди, де вже пахло смерtю.

Там лежали тіла наших військових. Молодих хлопців, які першими прийняли удар ворога. Віталій не зміг пройти повз. У машині знайшов простирадло й накрив одного із загиблих танкістів. Бо навіть у пеклі війни людина має залишатися людиною.

Його не полишало одне питання: чому міст досі не підірвали? Чому ворогу дали пройти далі? Він телефонував усім, кому тільки міг — просив, переконував, вимагав: «Треба зупинити їх зараз. Інакше вони зайдуть у місто».

У відповідь чув лише: «Забирай сім’ю і їдь».

Але він не вмів тікати.

Він приїхав до обласної адміністрації — там уже було пусто. Влада зникла, а місто залишалося сам на сам із ворогом.

Тоді Віталій зробив те, що підказувала совість. Разом із другом створив загін тероборони. 59 звичайних чоловіків, які не захотіли стояти осторонь. Для них він став опорою і прикладом.

Коли окупанти вже були в Херсоні, він продовжив боротьбу. Разом із побратимом їздив містом на машині з написом «Хліб». Під цим прикриттям вони збирали зброю, що залишилася після боїв.

Віталій повторював: «Вона ще знадобиться. Наші повернуться».

І він вірив у це до останнього подиху.
27 березня у двір заїхали машини з символами «Z». Усе стало зрозуміло без слів. Це був початок страшного.

Його привезли вже жорстко побитим.
Обличчя — суцільна рана. Сліди ударів , кров, біль, який неможливо приховати. Але навіть тоді дружина не мовчала. Вона дивилася окупантам у вічі й говорила правду: що вони прийшли на чужу землю, що вони злочинці й відповідатимуть за все.

А Віталія били знову. У підвалі.Жорстоко, нелюдськи. Він показав, де захована зброя, але катування не припинилися. Коли його вивели, дружина ледве впізнала чоловіка. Він уже не міг говорити — тільки стогнав від болю.
Того дня вона бачила його живим востаннє.

Потім були допити.Крики за стінами. Удари. Очікування, яке вбиває зсередини.

Коли окупанти дізналися, що він родом зі Львівщини, почали знущатися ще більше. «Бандеру зловили», — казали вони.

Наче цього було достатньо для ненависті. Хоча все своє життя він прожив у Херсоні й любив його всім серцем.

Та справжня причина їхньої люті була іншою.

Віталій допомагав Україні. Передавав інформацію нашим військовим. Робив усе, що міг, аби наблизити звільнення рідного міста. За це його й убили.

Його катували кілька днів. Вимагали імена, адреси, інформацію. Але він нікого не здав. Жодного. Він вистояв.

22 травня його тіло знайшли у воді. Окупанти намагалися приховати свій злочин, втопити правду разом із ним.

Але такі історії неможливо втопити. Вони залишаються болем у серці країни й нагадуванням про справжню ціну свободи.

Віталій Лапчук не став на коліна. Не зрадив. Не відступив. І саме тому він назавжди залишиться серед тих, кого не змогла зламати навіть смерть.

Пам’ять про таких людей — це не лише скорбота. Це наша відповідальність. Говорити про них. Пам’ятати їхні імена. Розповідати їхні історії дітям. Бо поки ми пам’ятаємо — вони живі. І поки живе пам’ять про таких людей, Україну неможливо перемогти.

[Tom Bombadil NB 🍔 @TomBombadilNB]

ТУАПСЕ.

МІСТО, ЯКЕ ЗАРАЗ Є ГЕНЕРАТОРОМ ГОЛОВНИХ НОВИН, МАЄ ТРАГІЧНУ ТА ВАЖКУ ІСТОРІЮ.
І ПРИЧИНА ВСІХ БІД ОДНА – це росія.

Саме росія колись окупувала ці землі, що належали народу, про який ви (скоріше за все) ніколи навіть не чули – НАРОД УБИХІВ.

1/13
⬇️⬇️⬇️

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

@_chillin_killin @Abscurat Зайшла перевірити чи хтось це написав 🤣

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

@ant_etkenmen Південь. Російською говорити навчилась аж на першому курсі універу.

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

Нагадаю

[Corwin @ilovetzd]

@AP You face when your country is genociding it's neighbours and you got oscar for filming a blog about doing nothing to stop it

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

Імперці кляті.

Цей таймлайн 🤪

[Вєчно надуте, вєчно недовольне @sunkissedUA]

@TrusteePlus Що там по дитячій праці?) тато спить, дитина працює. А потім тато ще ц на велосипеді піде кататися