Sasha

[Sasha @talnaxjp]

Советский солдат на улице города #Пловдив (#Plovdiv) #Болгария. 1945 год.

[📖 Anastasiia 📚 @Anastasiiao8ej]

Оце вперше була в укритті
І мені не сподобалось
Я не буду все розказувати, а розкажу саме пиздовате, що мені не сподобалось
Мені не сподобалось, що я не чую вибухи і не бачу
Я на стільки звикла до тих обстрілів і бахкань, що коли била балістика по Києву, а мені майже нічого не було чути, аж хотілось вийти і подивитись, що там 😵‍💫😵‍💫😵‍💫😵‍💫😵‍💫😵‍💫😵‍💫😵‍💫😵‍💫😵‍💫
Піздєц.

[📖 Anastasiia 📚 @Anastasiiao8ej]

Ладно, я в паркінг, а там будемо бачити, що буде.

[ЗМІСТ @poltavazmist]

Вони закатовані або загинули у ворожому полоні

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він сказав "ні" - і його застрелили крізь зачинені двері. Історія диригента, який не зрадив.

Його звали Юрій Керпатенко. Він був головним диригентом херсонського оркестру "Гілея".

І він міг би вижити. Просто вийти на сцену, зіграти кілька творів, заспокоїти свою совість фразою "я ж не винен, що так склалося".

Але він так не вмів.

Коли в 2014-му в Києві палав Майдан, Керпатенко відмовився виходити на сцену. Він не міг диригувати так, ніби нічого не сталося.

А коли 2022-го в Херсон зайшли російські війська, він не поїхав. Він не замовк. А у квітні написав відкрито: росія - це КДБ, НКВС і концтабір. І в це кодло нас втягують.

А ще за рік до війни відповідав своєму знайомому з Пітера: "Не треба рятувати мене від мене же. Не приходьте з "руським миром".

1 жовтня окупанти готували концерт до Дня музики і запросили "Гілею". Щоб показати: культура працює, життя налагоджується, Херсон тепер їхній.

Керпатенко відповів: "ні".

Не під триколором. Не для них. Ніколи.

Тоді до нього прийшли. Спочатку пропонували, він не погодився. А потім почув у відповідь: "Ми ще повернемося".

І повернулися. І застрелили його у власній квартирі крізь зачинені двері. Без суду та пояснень. Просто за те, що не зрадив.

Юрій не дожив до звільнення Херсона півтора місяця. Попрощалися з ним уже під українським прапором.

У лютому 2023-го йому було присвоєно орден "За мужність" III ступеня - посмертно.

Але найсильніше сталося пізніше. Композитор Олександр Родін написав "Танго Свободи". І на концерті в Києві оркестр зіграв цей твір.

А в кульмінаційний момент музиканти завмерли - і в залі залунав запис, де Керпатенко грає на баяні.

Живий. Справжній. Той, кого вже немає.

Керпатенко не продався. Не здався. Не зрадив. Він просто стояв на своєму - і заплатив за це життям.

Але залишив після себе не лише музику, а приклад того, як має стояти людина, коли їй пропонують вибір між страхом і гідністю.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Хотів врятувати друга, але кадирівці взяли його живцем і закатували так, що мама не впізнала обличчя.

Це не просто історія загиблого кіборга - це крик матері, яка впізнала сина лише за волоссям і побачила сльозу в мертвих очах.

Петро Полицяк, позивний "Чорний", міг не йти воювати. Міг залишитися в Києві, де його не знайшла б жодна повістка.

Але коли подзвонили з сільради, він сказав мамі: "Треба - значить треба". Повернувся, пішов до військкомату й став десантником 80-ї аеромобільної бригади.

Його колишній роботодавець, афганець, купив йому найкращий бронежилет і шолом, віддав свою бойову медаль, яка колись врятувала його самого. Але навіть це Петра не вберегло.

22-річний хлопець з Рівненщини опинився в пеклі Донецького аеропорту взимку 2015-го. Там уже не було нічого - лише руїни, бетон і лютий холод.

Вони спали на мерзлій підлозі без спальників, клали під себе мішки. Їжі й води майже не було - від голоду хлопці клали під язик ґудзики, відірвані від форми.

А в останні дні їх труїли газом, від якого пекло очі й перехоплювало подих.

Але Петро не скаржився. Він жартував із батьком: "Нічого не треба, тату, хіба що бетеер чи танк".

Коли з аеропорту виходив останній санітарний БТР, Петро, вже поранений у руку, міг просто сісти в нього та врятуватися.

Але він закинув на борт свого друга Сашка - батька двох дітей, який чекав на третю. І сказав: "Тобі жити треба".

А сам залишився з іншим побратимом Володимиром, у якого були перебиті ноги, і не міг кинути його напризволяще.

Востаннє Петро вийшов на зв'язок 20 січня. Сказав батькові: "Тримаюся, але не знаю, скільки ще зможу. Можна було би ще щось сказати, але того вам краще не знати". Більше він так і не подзвонив.

Понад місяць рідні не знали, чи живий він, чи в полоні, чи загинув. Вони молилися - мама, тато, бабуся, чотири сестри, найменшій з яких було лише десять. Молилася вся громада.

Але 18 лютого мамі Вірі зателефонували й сказали: "Вантаж-200".

У Дніпропетровському морзі вона впізнала сина лише за волоссям і дідовим наручним годинником.

Петро лежав роздягнутий до спіднього, худий, побитий кастетом, з вибитими очима.

Його катували живцем, коли він уже був поранений і беззбройний.

Один із тих, хто витягав тіла з-під завалів, сказав батькам: "Краще вам не знати, що було з вашим сином".

20 лютого 2015 року, у роковини Небесної Сотні, жителі Борбина на колінах із запаленими свічками зустрічали свого Героя.

Його ховали у відкритій труні. І коли мама схилилася над ним, вона побачила, як із правого ока Петра котиться сльоза.

Вона витирала її руками й не могла повірити, що померлий може плакати. Він плакав, бо хотів жити. Усі вони хочуть жити - такі молоді.

Йому назавжди залишилося 22 роки.

Посмертно він отримав орден "За мужність" і звання Героя України.

Але для рідних він назавжди залишиться веселим, добрим Петриком, який усе життя думав про інших, а не про себе.

Він міг врятуватися - і не врятувався. Бо не зміг зрадити.

[Український часопис @falledlenin]

27.07.2014 у боях з рос.окупантами під Торезом та Шахтарськом з 95 оамбр загинули солдат Сергій Білоушенко, солдат Олександр Василенко.

[Ythotha Kozur @YKozur]

@dohuyaUmnyi Это он про кацапов, которые так расстреливали жителей в Буче и в Изюме?

[Український часопис @falledlenin]

25.07.2025 дронами атакований Невиномиск-Азот та пороховий завод в Тамбовській обл. рф.

[Український часопис @falledlenin]

24.07.2014 з 140 оцсп загинули: сержант Андрій Чабан, сержант Василь Кобернюк, сержант Володимир Черкасов, солдат Тарас Якимчук.

[Український часопис @falledlenin]

24.07.2014 КАМАЗ з спецпризначенцями 140 оцсп потрапив у засідку окупантів поблизу м.Первомайськ. Загинуло 4 бійців.

[📚 _anastasiia_ 📚 @pebsckwqj]

Гарного дня 💗

[Амінка файна @Aminkafajna]

Вибухи лунають на півдні та сході Луганська💥

[Темна сторона @DarksideMurlik]

Трошки хтивого контенту на цей
#хтивийпонеділок #sexymonday #хтивка #хтивкащодня
А за репост - ексклюзивна хтивка в особисті 😉

[Kate from Kharkiv @BohuslavskaKate]

Odesa right now ‼️

Bodies on the sidewalk, fires, and shattered glass. Yet another Russian terrorist attack on the city, killing people simply for being Ukrainian and living in their own country.

[Διονύσιος🍇 @Dionysos_SOS]

Найкраща картонка.

[olexander scherba🇺🇦 @olex_scherba]

Ulyana Vorona, a promising Ukrainian athlete was killed by a 🇷🇺 gliding bomb while waiting for a bus in 🇺🇦 Sumy. She was just 13.

Meanwhile, IOC is welcoming 🇷🇺 Russia back to @Olympics.

[📚 _anastasiia_ 📚 @pebsckwqj]

#хтивийпонеділок

[злоєбуча гримза @ShalnayaOlenica]

Мущина @your_own_ghost_ поставив мені 6 джин-тоніків
Хто я така, шоб їх не випить?!

[злоєбуча гримза @ShalnayaOlenica]

Мені харашо

[чашечка депрессо @babkazistvolom]

хуй його знає нахуя вам моє ниття, але шото блядь сижу згадую. єбано, єбано нахуй, і жалко просто до ужаса.