dawajsmiglo

[Недописані @nedopysani]

Загинув Ярослав «Варнак» Іванов, військовий, музикант і автор текстів.

Ярослав воював із 2022 року. Спершу у складі 93 ОМБр «Холодний Яр», згодом служив у Десантно-штурмових військах. У 2025 році був у роті РЕБ 3 ОШБр.

[Варнак де нові треки @radykalniy]

Всі наші вороги завжди будуть користуватися нашою слабкістю та водночас ще й грати жертву, виставляючи нас винуватцями. І тільки українець буде гордо переносити всі незгоди, стримуючи гіркі сльози та тримаючи в памʼяті вбитих і закатованих.

[Кочутриманка Наталія Романівна @gra_barka]

друзі, це банка для сімʼї Варнака.

https://t.co/2iUgH7vjqU

[mi casa @ktsol_fa]

Ярослав «Варнак» Іванов
На щиті 🛡️ @radykalniy

31.05.2026 Варнак загинув у віці 23 років під час виконання бойового завдання, лишившись воїном навічно.

Поховання буде у Києві, деталі згодом.

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

Життя українських військових, які перебувають у полоні, для нас набагато важливіше за удар по стратегічному інструменту війни - кремлівській пропаганді.

Люди, які ніколи не служили, часто не до кінця розуміють, чому армії та держави інколи готові йти на дуже великі поступки або ризики заради повернення навіть одного свого бійця. Але насправді в цьому закладений фундаментальний принцип. Солдат має знати: держава його не залишить. Якщо війсь��овий виконує наказ, ризикує життям і йде до кінця, то держава зобов’язана зробити все можливе, аби повернути його додому.

Саме на цій ідеї тримається довіра між армією та державою.

Рішення президента України не завдавати удару по москві є повністю виправданим, якщо в обмін на це ми отримуємо реальну можливість провести обмін військовополоненими. Звичайно, існує обґрунтований скепсис щодо виконання обіцянок російською стороною. Саме тому бажано, щоб обмін відбувався до надання будь-яких гарантій з нашого боку.

Але якщо ситуація склалася так, що в останній момент путін почав апелювати до президента Трампа, розуміючи, яким серйозним репутаційним і психологічним ударом це могло стати для його системи контролю, то з нашого боку навіть шанс на обмін не міг бути проігнорований.

Далі постає питання справедливості. Кожен український військовослужбовець має бути повернений додому. Першочерговість повернення має визначатися тривалістю перебування в полоні, а також обставинами потрапляння в полон.

Нагадаю: Маріупольський гарнізон виконав наказ. Оборона Маріуполя тривала доти, доки не надійшов наказ її припинити. Якби такого наказу не було, солдати, сержанти й офіцери були готові виконувати бойове завдання до останньої краплі крові.

Ці люди мають першочергове право на повернення на рідну землю. А держава має першочерговий обов’язок їх повернути.

Тому зараз логічно спрямувати всі дипломатичні зусилля на якнайшвидше повернення цих бійців у межах домовленостей, посередником у яких виступила ам��риканська сторона. Хочу бачити реальну роботу всіх дипломатів у цьому напрямку. Відкладати це означало б вчинити тяжку моральну помилку перед людьми, які були готові віддати все заради майбутнього України та її громадян.

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

Хріново те, що поряд не опинився законослухняний громадянин або військовий із нагородною зброєю. І прикро те, що законослухняні українці не мають змоги придбати короткоствольну вогнепальну зброю для самоза��исту, а також для захисту суспільства. І ще більш прикро, що ��ародні депутати, які часто мають нагородну зброю, виступають проти надання права на озброєний самозахист звичайним громадянам. У підсумку виходить так: у нападника зброя буде завжди, а в нормальної людини — тільки тоді, коли нардепи нарешті дозволять.

[Serhii Sternenko @sternenko]

Наочні приклади, коли озброєні громадяни зупиняли злочинців:

1. Стрілянина в торговому центрі Greenwood Mall (США, штат Індіана)
Озброєний цивільний Ел ійша Дікен знешкодив стрільця за 15 секунд.

2. Озброєний цивільний у Тель-Авіві застрелив терориста, який наїхав на пішоходів і почав їх колоти ножем. Міністр національної безпеки Ітамар Бен-Гвір назвав цей випадок доказом важливості того, що громадяни носять зброю.

3. Теракт у Єрусалимі.
Двоє терористів зайшли в автобус і почали стріляти. Шестеро людей загинули, 14 отримали поранення. Атаку зупинили офіцер-резервіст ЦАХАЛу та озброєний цивільний.

Зброя для самооборони рятує життя. Але у нас замість надання громадянам реального права себе захищати, зараз будуть тільки закручувати гайки.
Щоб у жертв ніколи не було шансів проти озброєного злочинця.

Прошу поширити.

[Спільнота Стерненка @sternenkofund]

❗️ВАЖЛИВИЙ ЗБІР НА ІННОВАЦІЙНУ ТЕХНОЛОГІЮ❗️

Маємо ДУЖЕ гарні новини!
Разом із українськими виробниками ми розробили нову проривну технологію у сфері FPV-дронів.

Вона надасть наш��му війську вкрай потрібну перевагу. У росіян немає протидії, вони нічого не зможуть вдіяти. Ворог понесе більші втрати, а наші воїни зможуть нищити його ще ефективніше!

Із міркувань безпеки найближчі місяці ми триматимемо цю розробку у секреті🤫

Тепер потрібно її масштабувати і це відбудеться у два етапи:

1. Міністерство оборони вже працює, щоб такі дрони надходили за державними поставками. Але цей процес потребуватиме часу, який ми просто не можемо втрачати.

2. Тому наш фонд вже залучатиме фінансування з усіх можливих джерел. Поки триватимуть необхідні бюрократичні процедури, нові дрони вже будуть нищити ворога.

🎯Тож оголошуємо великий збір на 100 мільйонів гривень!

Що ми закупимо?
Цілий комплекс засобів для 20 підрозділів: більше 3600 дронів, 30 ретрансляторів та 30 носіїв під них.

🫙Банка тут: https://t.co/A6mEUdgXTI

💳Карта Приват 5168752135776451
💶Більше реквізитів: https://t.co/75RRQcZxvY

❗️Просимо максимально поширити цей допис. Це справді прорив. І вкрай важливо зараз рухатися ДУЖЕ швидко, щоб бути на два кроки попереду ворога.

ДОНАТЬТЕ НА СЕКРЕТНИЙ РУСОРІЗ!

[Василь Стус @v_stus]

Ну що ж, приїхали перекатувати мʼячик в центрі поля проти суперника, який тільки цього й чекає🤷‍♂️

Тренерський геній Реброва продовжує "вражат��".

0 ударів у площину.

0,25 небезпечного момента.

Беззуба гра. Без ідеї, без ініцативи.

Коли ви граєте за збірну, потрібно рвати, метати, ригати, помирати, але робити все можливе, щоб досягти результату.

Але деякі гравці національної збірної грають так, наче це звичайне тренування.

Повне дно.

Якби не завершився матч, скажу те, що кажу ще з часів Євро-24: Ребров повинен піти у відставку!

Він на 100% не виправдав себе, як тренер збірної. Йому в клубному футболі легше. Не треба мучити ні його, ні кожного українця - звільніть вже його нарешті!

[Сяйво @Limosa_Var]

3БІРна @tylovyky зміцнює «Східний Бар'єр» @Azov_one

А я — менторка команди «Сектор Чисте небо».
Моя ціль: 1 000 000₴.

Долучайся в мою команду через ТГ тиловиків. Треба максимальна підтримка від вас 🫂

https://t.co/YRVv1SbLfO

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

What happened with @NATO withdrawal from Iraq is not just a “cautious decision.” It is a clear display of leadership weakness at the highest level.

Those who made this decision essentially demonstrated that when risk increases, they are not looking for ways to hold the line — they immediately scale back and pull out. And this is despite the fact that we are not even talking about combat units, but instructors.

The message is as direct as it gets: when things get harder, we don’t adapt — we downsize.

And the problem is not the evacuation itself. The problem is the mindset behind it. This is the logic of people who fear responsibility for potential losses more than they understand the cost of reputational damage on a global scale.

Because in geopolitics, weakness doesn’t need to be proven — it only needs to be shown once.

And now it has been shown.

When the most powerful military alliance in the world starts behaving like a structure that avoids risk at any cost, this is no longer about “protecting personnel.” It is about a loss of strategic confidence.

And the worst part is: this decision is not being interpreted by allies — it is being read by adversaries.

And they will draw a very simple conclusion:
apply more pressure — and they will step back.
This is exactly how future crises are created.

Source: https://t.co/8EF62nMc77

[Serhii Sternenko @sternenko]

An FPV drone flying via fiber-optic link passes over the grounds of the U.S. Embassy in Baghdad.

The video was released by a pro-Iranian group in Iraq.

It is clear that Iranian forces acquired both the technology and the tactics for using drones from the Russians.

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

Це важко спостерігати - наскільки Головнокомандувач Сирський руйнує систему управління Збройними силами України. Важко і боляче.

Прочитавши пост Олександра Ширшина у Facebook, перейшов подивитися інтерв’ю командира 225-го штурмового полку, де журналістка прямо питає про 15 батальйонів у складі штурмового полку. Вона зазначає, що це розмір, близький до дивізії, і питає, чому ж так не назвати. На що командир полку відповідає, що «не він це вирішує».

Це дійсно так. Вирішує це Олександр Станіславович Сирський, який намагався створити окремий рід військ, котрий, до речі, президент не затвердив. Але Сирському, виходить, не потрібне затвердження ні Міністерства оборони, ні Верховної Ради, ні Президента України. Штурмові полки працювали і працюють у форматі «управління штурмових військ». Такий собі елемент «мати на глибокій увазі» рішення старшого начальника.

Як і, по факту, «мати на увазі» рішення президента стосовно розподілу мобілізованих. Усі лінійні підрозділи страждають від нестачі піхоти, але якимось чином на один штурмовий полк окремого роду військ, який хотів створити Сирський, набралося 15 батальйонів. Цікаво було б дізнатися кількість батальйонів в інших штурмових «полках».

Я це все до чого. Як на мене, це явне нерозуміння того, як управляти військами загалом. Нерозуміння системи, структури і банальної логіки. Можливо, недарма в армії був віковий бар’єр, який за ініціативою Сирського посунули вище, щоб він міг «законно» займати цю посаду.

Водночас варто зазначити, що відповідно до законодавства України, Міністерство оборони здійснює цивільне керівництво Збройними силами та відповідає за формування і реалізацію державної політики у сфері оборони. Міністерство організовує оборонне планування, визначає структуру та розвиток Збройних сил, а також заб��зпечує демократичний цивільний контроль над військовим керівництвом. Саме тому діяльність військового командування, зокрема Головнокомандувача ЗСУ, має здійснюватися в межах політики та рішень, сформованих Міністерством оборони і затверджених державним керівництвом.

Але, можливо, скоро ЗСУ стане ротою з 58 тисячами взводів - і все стане на свої місця. Бо, на мою особисту думку, нинішній рівень ГК - це рівень командира роти, а ЗСУ, на жаль, продовжує страждати через затягування очевидної, життєво необхідної зміни системи управління армією.

[Василь Стус @v_stus]

Ііііііі... воно це зробить...

США знімуть частину нафтових санкцій проти рф "задля стабілізації цін"🤡

Ну власне, кремль почав активно розігрувати свою головну карту - Трампа.

Я б після такого не передавав США дронові технології, бо вони спокі��но можуть опинитися в рф.

Що зрозуміло точно - зараз жоден російський НПЗ в зоні досяжності не повинен працювати.

Жоден порт в зоні досяжності не повинен відвантажувати нафту.

Раз США вже вирішили відкрито виступити на боці агресора - то що ж. Нехай мучаються тепер.

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

Правильне й важливе рішення міністра Федорова - запустити аудит бойових втрат. Об’єктивний розбір причин - основа для розуміння ефективності командування бойових підрозділів �� зниження втрат.

Принципово: аудит має охоплювати втрати не лише штатних підрозділів, а й приданих сил і засобів, які діяли в оперативному підпорядкуванні інших частин.

Ми вже побачили невеликий, але відчутний прогрес в ефективності бойових бригад після розподілу мобілізованих військовослужбовців за ініціативою Президента Зеленського та бригадного генерала Паліси.

Сумно, що системні проблеми управління ЗСУ часто намагаються вирішувати точковими рішеннями зверху, не усуваючи корінні причини. Поки окремі вищі офіцери отримують підозри за коруп��ію, вище військове керівництво продовжує займатися мікроменеджментом замість виконання свого прямого обов’язку - стратегічного управління Силами оборони України під час війни.

[🇺🇦Позивний Майя🐝 @LudmilaBets]

Їх було 10 хлопаків, що йшли в воєнкомат
1 дорогою зрулив, бо вдома жінка й мати
1 вбили на посту, 1 зрулив в Європи
1 пішов до ССО, ще 2 пішло в піхоту
1 - в арту, 1 - в ГШ, 1 - у СЗЧ
1 - не визначився ще

Тому, що вбили на посту - на смерть дали Героя
Той, що в Іспанію чкурнув - кайфує біля моря
Той, шо пішов до ССО, поранений, в шпиталі
А піхотинці - без вісті, тест ДНК триває

Артилерист - в Європах теж, вивчає нову зброю
Шо там в ГШ - ніхто не зна, бо ж допуск і отойво
Прогульщік швидко повернувсь, воює десь на Сході
А той, що довго визначавсь - пішов у дроноводи

А самий перший, що зрулив до дому і до хати
Знімає роликі про те, що воєнкоми - кати
і шо робить, яка стаття, який закон і буква
І гатить вже доріжку у депутати ради

Із 10 в строю - 4, і ще 1 в шпиталі
Сьогодні знов загине брат чи син
А шоб ви не переживали -
Включайте марафон новин

Написано у 2023🥲

[Serhii Sternenko @sternenko]

Четверта річниця повномасштабного вторгнення під час війни, що вже 12 років як триває.

Я пишу це речення, перечитую, і не вірю в нього.
Це неможливо. Це здається чимось нереальним.
Але ми справді є. І є наша Україна.
Досі.
Завдяки кожному і кожній, хто її боронить.

У нас не вірили. Ми не вірили самі у себе. Але кожен клятий чорний день цієї війни наша нація боролася.
І далі бореться.

Стікаючи кровʼю, ховаючи рідних і близьких, дістаючи з-під завалів дитячі тіла, дивлячись на братні могили та протистояти темряві, наша нація далі живе.
Попри усі прор��цтва та розрахунки.
Наперекір долі.
Україна стоїть.

Україна переможе.
Нам буде важко, треба ще багато зробити всередині, нам є що змінювати, є складні виклики.
Але ми все одно переможемо.
Росія впаде.

Бо ми – українці.
І інакше бути не може.
Ми вже зробили неможливе.

Пишаюся належати ��о нації найкращих, вільних та сміливих людей.
Слава Україні!

[UNITED24 Media @United24media]

Four years of fire—and Ukraine is still standing.

From Zmiinyi Island to today, the message hasn’t changed. Thank you to everyone helping shield Ukraine's sky and save lives.

Donate to air defence via @U24_gov_ua

[Denys Prokopenko @D_Redis]

Throughout all four years of the full-scale war, Ukrainian soldiers, sergeants, and officers have demonstrated every day that, despite shortages of personnel, weapons, and resources, it is possible to effectively resist a numerically superior enemy if priorities are set correctly. This is the central lesson of this war: the decisive factor is not hardware, money, or technology, but people.

People who, in the most demanding conditions under constant shelling, repel enemy assaults, counterattack, and capture prisoners for exchange. People who, under fire on the battlefield, save the lives of wounded brothers-in-arms. People who work in the rear across dozens of roles so that those in the trenches may have it at least slightly easier. People who make every effort at every level to bring our prisoners home.

Each of them could have fled, hidden, avoided responsibility, or refused to risk life and health. Yet for nearly five years, hundreds of thousands have stood firm. Thanks to these people, their decisions, and selflessness, Ukraine continues to live and fight. That is why Ukraine must remember every day who its greatest asset is and treat these people accordingly.

The entire Azov system, from personnel training and operational planning to the provision of timely medical care for the wounded and the extensive infrastructure surrounding the unit, is built on this principle: the life and health of our personnel are our highest priority and greatest value. Comprehensive professional development, continuous training, and the establishment of clear internal processes designed to simplify service rather than create additional burdens have always received maximum attention in Azov. The unit’s success on the battlefield confirms that this course is the right one.

Only a unit in which commanders at every level see their subordinates not as a resource for personal career advancement but as people for whom they bear responsibility, whom they must train, support, and properly equip, can be effective in combat, continue to develop, and serve as an example to others. This is what Azov was before the start of the full-scale invasion, and this is what it remains today. I am proud that the officers of all brigades of the First Corps Azov of the National Guard of Ukraine share this vision.

Today, we must unite around a shared purpose, constantly learn from one another, and remain flexible enough to adapt quickly to the evolving conditions of war. Otherwise, there will be no Ukraine. The enemy understands that division among Ukrainians is its only chance to realize its plans and occupy our state, and it is doing everything possible to split us. Preventing that division and carrying out our duties with integrity, guided by our values and priorities, is what we must focus on today.

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

На тему контрнаступу 2023 року можна писати докторську дисертацію. І назва в неї була б проста - «Як не треба воювати, маючи достатній рес��рс, але недостатньо підготовлений особовий склад, погане планування, невдало обраний напрямок основного удару та недостатню гнучкість у прийнятті військових рішень». І окремий розділ - про те, як підрозділи, сформовані на основі рекрутингу та добровільності, вкотре показують ефективність і мотивацію вищу, ніж бригади, укомплектовані на 98% мобілізованими без належної підготовки, але забезпечені в повному обсязі технікою та озброєнням. Втім спробую коротко.

Перекладання відповідальності на «обставини», «сильного противника» чи «нестачу ресурсу» - у мене викликає тригер. Тому що цим можна виправдати будь-яку помилку - слабке рішення, провальне планування, відсутність досвіду, нерозуміння характеру сучасної війни навіть з боку партнерів, які «допомагали» планувати. Так, противник сильний. Але сильний противник - це константа війни. Питання не в цьому. Питання - у наших рішеннях, наших прорахунках і здатності їх визнавати.
У 2024 році активно розганяли критику президента щодо відсутності оборонних споруд. Але якщо кошти та ресурс виділялись, то будівництво рубежів, планування розташування, ешелонування, інженерне обладнання, утримання і підрив при відході - це зона відповідальності ЗСУ. Це військова функція. Як і ведення бойових дій. При цьому я особисто бачив, як наприкінці 2024 - на початку 2025 року ��еякі інженерні начальники будували відкриті «яйцеподібні» РОПи у чистому полі. Тому проблема, знову ж таки, - у системі управління, контролю та відповідальності всередині армії.
Сьогодні прочитав коментарі колишнього Головнокомандувача в Associated Press про недостатність ресурсу і його невиділення політиками. При всій повазі до пана Залужного - а є речі, за які я його щиро поважаю, і є проблеми, які я на нього особисто не покладаю (зокрема в частині управління ОСУВ «Таврія» генералом Тарнавським) - вважаю за необхідне повторити свою позицію щодо наступальної ��перації 2023 року.

Про план операції я знав заздалегідь. Наш підрозділ планували застосувати разом із ДШВ на одному з напрямків. Після того як я доповів про відсутність достатньої бронетехніки та наявність великої частки «зеленого» особового складу, ми залишились в обороні - на чому я наполягав. Через наші бойові порядки проходили сили основного удару. З самого початку я вважав обраний напрямок основного удару абсолютно недоцільним. Близько шести повноцінних ліній оборони плюс підготовлена кругова оборона Токмака - це пряма ознака того, що противник чекає удар саме там. Військове мистецтво не каже «бий там, де тебе чекають» - воно каже навпаки. Втім всі мої думки з цього приводу центри прийняття рішень до уваги не взяли, хоча я зазначав це неодноразово.

Я був присутній на командних пунктах під час підготовки й ре��лізації операції і перші дні бачив особисто. Я бачив, як новосформовані підрозділи - до 98% мобілізованих - отримавши «Leopard» і YPR без належної підготовки та управлінської ланки, заганяли техніку в наші окопи й кидали її, паралельно кидаючи бронетехніку в міжпозиційному просторі після перших прильотів міномета за метрів 100 від машин. Кидали все - техніку, зброю, засоби зв’язку, карти командирів рот. Особисто привозив на ГШ карти цього підрозділу, де наші позиції були позначені як позиції противника - це показник рівня взаємодії. Попередньої взаємодії не було. На моє прохання провести нараду або направити представника на наш КП - було відмовлено без пояснень. Це настільки стандартна і логічна практика, що згадуючи її відсутність у той момент, у мене в думках лише ненависть до генералів старшого покоління, які люблять розповідати, які вони геніальні, а в бойових ситуаціях просто кидають управління і шукають цапа-відбувайла. Особисте «вітання» пану Тарнавському за «геніальне» командування. По факту ми мали наступне - фактично за три доби одна з бригад навіть не дійшла до ЛБЗ. Відмічу і буду відмічати 47 бригаду - порівняно із сусідом, який усе просрав, вони показали себе як боги війни.

По ресурсу картина була наступна - тижнева артпідготовка без оперативного ефекту - артилерію клали по полях навколо посадок; справна техніка, кинута через відсутність злагодженості; втрата документів управління; фактична відсутність управління; заборона евакуації техніки із сірої зони. Ту техніку, яку нам вдалося витягнути, потім із конфліктом вилучала ВКР. Я просив дозволити нам витягти іншу за умови, що вона хоча б тимчасово лишиться в нашому підрозділі на час перебування на цьому напрямку - відмовили. Через кілька днів противник спокійно знищив її мінометним вогнем. Тому твердження про критичну нестачу ресурсу, з мого досвіду, не відображає реальної картини. Ресурс був. Проблема - в його розподілі та застосуванні.

Основні помилки наступальної операції 2023 року - на мою думку: невдало обраний напрямок основного удару і слабке планування; нераціональний розподіл техніки й особового складу без урахування досвіду та морального стану військовослужбовців; відсутність ��нучкості після втрати темпу. Коли стало очевидно, що напрямок буксує, потрібно було змінювати задум і перекидати резерви туди, де є динаміка. Війна - це адаптація. Це маневр, блять. Це здатність визнати, що початковий план не працює. Але впертість тих самих генералів затьмарює розум - як тоді, так і в ситуації з наступальною операцією на Курському напрямку - «дожмьом».

Але лобове продавлювання противника, який має кратну перевагу в людському ресурсі, - це не мистецтво війни. Це дурість, яка, на жаль, вартує нам життя найкращих синів та доньок України і не при��осить жодного результату. Кожен повинен відповідати за свої прорахунки і кожен повинен відповідати за свої здобутки. Поразки не можна списувати на «обставини». Тож погони не мають давати імунітет від помилок, а посада не має знімати відповідальності за наслідки рішень.