Варан

ᴏꜰꜰɪᴄᴇʀ ᴏꜰ ᴛʜᴇ 12ᴛʜ ꜱᴘᴇᴄɪᴀʟ ꜰᴏʀᴄᴇꜱ ʙʀɪɢᴀᴅᴇ "ᴀᴢᴏᴠ"

[Don Pu @brazzers_don]

В сети дико хайпит китайский мульт «Танец льва 2» — шедевр вышел в 2024 году, но до западной аудитории добрался только сейчас.

Зрители в восторге от визуала и экшена: анимация, жёстко поставленные бои в духе кунг-фу фильмов и стиль, который не выглядит мультяшным. По отзывам мульт стабильно получает около 9/10, а первая часть и вовсе держит 88% свежести на Rotten Tomatoes.

В Китае регулярно выходят крутые фильмы, сериалы и мульты, которые просто не доходят до Запада.

Освобождаем планы на вечер.

[распад и неуважение @VictorKvert2008]

Орк из Северной Кореи спускается на санках. Санки наехали на привет от ВСУ.

[Варан @vvaran13]

І це треба перейняти

[Serg @NHunter007]

Ось так ворог виготовляє маскувальні сітки під виглядом сміття.

Навіть український номерний знак з автівки десь надибали.

Картограф

[chromatic. @juhmeer]

need a michelin star for the house

[Варан @vvaran13]

Готуйтесь маміни царапки

[Breaking News @breakingUAnews]

❗️ТЦК більше не стоятимуть на блокпостах: у цьому році мобілізація перейде в цифрову форму, – ЗМІ

Перевірки документів здійснюватимуть лише Нацполіція, Нацгвардія та СБУ. ТЦК більше не зупинятимуть авто на вулиці, вся система працюватиме з автоматичними перевірками.

Камери автоматично зчитуватимуть номера авто, і якщо власник є в базі «Оберіг», сигнал миттєво надходитиме найближчому патрулю.

[Говорить Великий Львів @TelekanalNTA]

«Гаварі па-рускі. Молодая, красівая, не боішся тут одна?» - мовний скандал у столичному розважальному закладі

Ця дівчина - приклад, на який має рівнятися молодь. Саме її позицію потрібно робити популярною

📷insomnia Kyiv

[Варан @vvaran13]

@pylypchu97 А чого тут в коментарях стільки желчі та дивних людей, чия думка тут і нахуй нікому не впала?

[Serhii Sternenko @sternenko]

Russians strapped an anti-tank mine to an African and turned him into a “kamikaze”.
“You’re coal. Now you’ll run across the field. Go!”

[Mariner @Mariner29822134]

Маскувальні сітки, які росіяни почали використовувати у міській забудові

[Ihor Lachenkov @igorlachenkov]

Італієць дорогою до України почав розповідати пасажирам, що поважає путіна.

В автобусі розгорівся конфлікт. Італієць на ім’я Рокко разом зі своєю жінкою-українкою у вишиванці їхав до України. Почувши італійську мову, Рокко почав розпитувати одну з пасажирок, куди вона прямує, а згодом заявив, що Україна — погана країна і що він любить путіна.

Пасажирка відповіла, що з такими поглядами йому не варто їхати до України. У відповідь Рокко сказав, що такої ж думки дотримується і його жінка. Після цього інші пасажири заявили, що не пропустять Рокко до України.

Наразі в Threads очікують, коли автобус доїде до кордону. Орієнтовно він приїде об 12. Вже допис набрав більше мільйону переглядів та дуже бурхливу реакцію українців.

[FilmFrame @filmfr4me]

Sicario (2015)
Director: Denis Villeneuve

[Юнкер @junker_ukr]

Сержант з іншої структури почувши, як зі мною спілкуються на «ти» сержанти і солдати, сказав, що в мене в підрозділі погано з дисципліною. На запитання «скільки в його дисциплінованого підрозділу СЗЧ» він образився на мене

[жозефина бонапард @gozefinagold]

Під моїм постом про Маріуполь жінка написала: "Люди, а чому ж ви не тікали звідти?"
І я, в повному ауті: "А що ви хіба нічого не чули про Маріуполь? Про те, що він був у оточенні, у блокаді?"
Це було для мене питання року.
Про всяк випадок, якщо хтось не знає чи забув, то я нагадаю, що тікати з Маріуполя було дуже непросто через бомбування в режимі нон стоп, росіян зі зброєю різних калібрів навколо і всередині міста, постійних обстрілів машин з людьми, які робили відчайдушні спроби врятуватися та виїхати.
І ще через психологічний тиск, який росіяни теж успішно застосовували.
Вони загнали Маріуполь у підвали без їжі, води, тепла, електрики, зв'язку та мінімального шансу вижити і постійно обстрілювали.
Я виїхала випадково. Це сталося завдяки мужності інших людей.
Свої почуття, які я відчувала у Маріуполі, я описала у своїй книзі. На жаль, там я дуже боялася і не була сміливою. Я була боягузом. Але мовчазним боягузом, без зовнішніх ознак паніки. Боягузом, який записує та запам'ятовує кожну деталь.
Останні дні у Маріуполі бачила, як збираються інші. Вони намагалися поїхати. Я думала: "Навіщо? Куди? Не доїдуть".
Моя подруга казала: "Хай краще нас уб'ють у дорозі, ніж тут". Мені було байдуже, де уб'ють мене.
Я дивилася довкола, наче це було кіно. Страшне та нескінченне. Здавалося, мене вже вбили. Бачила себе, як чужу, збоку.
Стискалася від обстрілів у крижану грудку і лягала спати на старий і, мабуть, страшенно брудний матрац. У підвалі було темно і не можна було роздивитися бруд.
Війна реготала з усіх моїх заморочок у мирному житті. Вона плювалася кулеметними чергами, свистіла мінами, вухала важкими снарядами.
Я відчувала себе сміливою та відважною. Тому що більше нічого не боялася, окрім авіаудару.
Я лежала в підвалі на чужому брудному ліжку, їла з однієї тарілки зі знайомими, сусідами та всіма, хто поїв переді мною.
Я милася лише однією склянкою зі старою дощовою водою, і забула, як виглядають стерильні серветки. І нестерильні також.
Я більше не переживала з приводу шлункових інфекцій і мої руки при денному світлі були чорно-сірими, наче я постійно копирсалася в землі.
Я ходила в одному спортивному костюмі три тижні і навіть спала в ньому, щоб не було холодно. Потім одягла чоботи та пуховик і більше не знімала. У березні вдарили сильні морози.
Вперше, коли зняла шапку, боялася, що моє волосся просто вилізе. Воно було схоже на тоненьку склеєну вермішель.
Я тоді пішла мити голову крижаною водою. Ми набрали її з жолоба, коли йшов дощ. Вода була змішана зі снігом та брудом.
Якийсь час я гордо ходила без шапки і на мене косо дивилися: "Ти якою водою мила голову? Не питною?" За кілька днів вся вода стала питною.
Дощову та снігову кип'ятили на багатті та пили.
Я була схожа на зламану іграшку. Сиділа на стільці біля входу в підвал і дивилася в темряву. Я, взагалі, могла не дивитись нікуди. Скрізь було темно. І вдень, і вночі. Сутінки і морок, ніби зжирали місто.
Я так і запам'ятала блокадний Маріуполь – чорний та обвуглений.
Він освітлювався лише пожежами. На них ніхто не реагував. Горіло завжди поряд. Ми не знали, що з цим робити. В нас не було води. Ми стояли і дивилися, як вигоряє цілий під'їзд будинку навпроти.
Якось у Поліни, доньки людей, що рятували нас у своєму будинку, піднялася температура, потім сильно боліло горло і, на завершення, почався стоматит.
Лікарів серед нас не було, ліків, майже, теж.
Мама дівчинки входила до спільної кімнати і благала: "Будь ласка, ніхто більше не хворійте. Таблеток вистачить тільки на одного".
Ми всі пили із спільних чашок та їли із спільних тарілок. Але більше ніхто не захворів. Поліна все взяла на себе. Кілька днів вона тинялася з високою температурою. Навколо бомбили дедалі сильніше, а їй лікували стоматит.
Ми бігали з мамою до нашої дев'ятиповерхівки, щоб знайти в аптечці якусь червону мазь. Вона чомусь у мами була.
Температура у Поліни не падала і їй ставало гірше. Вона майже нічого не їла, не могла говорити, її нудило.
Я тоді думала, а якби в когось із нас трапився б апендицит чи серцевий напад? Чи поранення? Тоді що?
Поліна виходила з підвалу та сідала до нас на ліжко. Вона дуже сильно переживала через бомбардування.
Я підозрювала, що її хвороба – це бунт організму проти війни.
Дванадцятирічна дівчинка так висловлювала свій протест.
Через три дні Поліна одужала. Точніше, всі забули про її хворобу. У дах будинку де ми ховалися прилетів снаряд. Ми втекли звідти до підвалу дев'ятиповерхівки.
Наступного разу я побачила Поліну, коли ми в одній машині виїжджали з Маріуполя.
Вона щиро і по-дитячому молилася разом зі своєю мамою Наталкою. Мати й донька просили боженьку дуетом, щоб він допомог виїхати і нас не вбили.
Їхня молитва дивом дійшла до адресата. Ми проїхали жахливий шлях, але залишилися живими.
Як так вийшло я не знаю.
Надія Сухорукова

[тиха @nbspeka]

долі такі лелечі
розлуки такі тягучі
ти ще збираєш речі
я вже за тобою скучив

[Варан @vvaran13]

Сьогодні приїхав лафет забрати машинку на планове ТО.
Кохана всіх зустріла, усе пояснила, проконтролювала доставку й спокійно поїхала по своїх справах.
Не людина — золото 💛
@pylypchu97

[Матерь горящих жёп @leni_kotik]

Очень странные дела – всё.
Это был прекрасный финал.
Все арки закрыты, игры сыграны, речи сказаны, планы построены, приемники назначены.
Сколько бы у вас не было претензий, вы не можете отрицать, что Дафферы сделали феноменальное шоу.
Спасибо им за эти 10 лет.

We can be heroes just for one day

[Варан @vvaran13]

@pylypchu97 Добре годуємо ) та і вона сама їсть як не в себе )

[Anna Pylypchuk @pylypchu97]

Коли вона встигла 😭
Пройшло ж тільки два місяці ((

[Anna Pylypchuk @pylypchu97]

2025 зробив мені неймовірний подарунок - цих двох вусанів і з ними багато-багато любові ❤️

[Варан @vvaran13]

@Mos_art1 @pylypchu97 Петушара в чаті