У житті почастішали випадки, коли я почуваюся дресірованою собачкою.
Проходили повз англомовні туристи, запропонували мене сфоткати, бо я лук лайк е пікча. Спитали, звідки я, почули відповідь, сказали «аа гуд» і пішли. Зате маю фото на лавці в одному тапку.
Скарги на масовий туризм — звична річ у цих місцях, але я аж прозріла, зрозумівши, що це екскурсоводка скаржиться своїй явно не першій і не останній у житті групі туристів.
Сьогодні буде важкувато, бо у підручнику, за яким навчаються мої студенти, якраз текст про те, чим унікальна Україна. Азовське море — наймілкіше у світі. Мрія — найбільший у світі літак.
I’ll try putting this into an English-language thread. Maybe someone will read it. What prompted me were colleagues who seem to think Ukrainians are all unbreakable, resilient, and don't care about drones terror👇
Мої іспанські студенти забажали у другому семестрі читати українську літературу. Як ви вважаєте, шановні обізнані люди, що цікавого можна взяти на рівень А2-В1? Федька-халамидника, будь ласка, не пропонуйте.
Життя подумало, що пора вже цій печерній людині щось рішати з софт-скілами, і зробило її гарантом освітньої програми «магістр». Наразі я про це можу відгукнутися хіба що нерозбірливо і нелітературно, але нічого не вдієш, доведеться роздуплятись.
Дуже іспанський момент: сиджу в парку на лавочці під апельсиновим деревом, їм бутер з хамоном, хтось курить траву, повз проїжджає автобус з афішею концерту Енріке Іґлесіаса.
Якщо чесно, трохи закумарило, що до мене просто одразу звертаються англійською. Мабуть, треба було вступати на норвезьку мову, у цих до мене ніколи не було питань.