русачки вперше допустили думку про потенційний вивід військ.
для цього знадобилося, всього лише - заєбати їхню логістику міддл страйками.
які зміни в свідомості у них відбудуться після шліфовки маскви нашою балістикою - складно навіть уявити.
Коли ми говоримо про незалежність, то найчастіше уявляємо собі свободу — право жити так, як хочемо, самостійно вирішувати, куди йти і ким бути. Але правда у тому, що шлях до незалежності часто проходить через особливу суперечність. Щоб Україна залишалася вільною, сотні тисяч людей зробили свідомий вибір частково відмовитися від власної свободи. Вони одягли форму, стали частиною війська, підпорядкували себе наказам і дисципліні, пожертвували своїм цивільним життям.
Може здатися, що тут є протиріччя: як можна боротися за свободу, відмовляючись від неї? Але саме це й робить цей вибір настільки справжнім. Бо свобода — це не лише “робити, що хочу”. Це здатність прийняти рішення та взяти відповідальність за щось більше, ніж ти сам. І тому ті, хто віддав частину власної незалежності, насправді зберігають її для всієї України.
Обов’язково треба пам’ятати тих, хто віддав за цю незалежність життя. Саме завдяки ним ми можемо й далі говорити про свободу. Їхня жертва — це основа нашого сьогодення.
Є також ті, про кого ми не маємо права мовчати: це наші полонені. Вони позбавлені свободи буквально. Вони переживають найважчі випробування, і їхнє повернення додому — це теж частина нашої боротьби за незалежність. Адже країна, яка справді є вільною, не може залишати своїх людей у неволі.
Тож у цій особливості свободи є кілька облич. Є ті, хто добровільно обмежив себе, щоб ми мали шанс жити у вільній країні. Є ті, хто пожертвував життям, аби незалежність стала реальністю. Є ті, хто нині чекає повернення з полону, щоб знову відчути, що означає свобода.
Отже, незалежність — це не лише історичний акт, підпис чи дата. Це жива боротьба, це вибір, і це відповідальність — перед тими, хто вже заплатив найвищу ціну, і перед тими, кого ще потрібно повернути додому.
“Ми мусимо навчитися жити так, щоб наша незалежність була не папером, а нашою природою.” – Левко Лук’яненко
Tell the world about Olenivka.
On the second anniversary of the terrorist attack in the Olenivka colony, we urge you to tell the world about this tragedy.
Join us in honoring the memory of the victims of the Russian crime. Engage Ukrainian and international audiences.
— On the night of July 28-29, the occupiers blew up a barrack in the Olenivka colony where Azov prisoners of war were kept.
— The explosion killed 54 and injured 130 Mariupol defenders.
— The wounded Azov soldiers carried the bodies of their comrades. Those who could be saved were left for dead by the occupiers.
— Olenivka is a crime against humanity, a violation of all possible rules of warfare and treatment of prisoners of war.
— Russia is relying on the short memory of the international community, its own propaganda and that its crimes will be forgotten.
Every spread of information is important. The more people learn about the occupiers' crimes, the less chances Russia has to avoid punishment.
Talk about Olenivka and join the commemoration of the victims of the terrorist attack.
1/8 russian propaganda is too effective: it's time to lift the nonsensical restrictions and equip the 12th Azov Special Forces Brigade of the National Guard with US weapons. @azov_media
No one can tell you how many years it will take you to get where you want to be. But I’ll tell you this:
Years only seem a long time when they’re infront of you, never when they’re behind you.
Meanwhile NASA launches James Webb telescope so it can see the furthest galaxies , Russia is about to conquer a nearby country like in Middle Ages. I can’t figure out how these two countries can compete with each other. The abyss is bottomless …