ru monsters attack farms again
Look at these innocent animals, look at small bull calves! roads are murderers and yet @peta is silent because they support animals deaths and cruelty.
дуже прошу вас усіх допомогти ветерану з лікуванням раку.
зібрали вже третину від потрібної суми.
киньте, хто скільки може. зробіть, будь ласка, поширення збору.
банка:
https://t.co/CbkHiV0gqa
PayPal:
[email protected]
Міністр у справах ухилянтів Що не так із комунікацією Віталія Кіма про ветеранів?
Та власне все не так.
Ще до призначення Віталія Кіма міністром у справах ветеранів за ним тягнувся доволі показовий комунікаційний шлейф.
Висловлювання про те, що більшість військових мають ПТСР, завищені очікування та загострене відчуття справедливості. Заклики військовим не йти в політику.
Здавалося б, очоливши профільне міністерство, людина мала б переосмислити власну риторику. Але ні.
У свіжому інтерв’ю РБК-Україна Кім заявляє, що Україна не готова до масового повернення військових. А на запитання про можливе зростання злочинності після їхнього повернення відповідає: «Це точно буде. Так було після кожної війни».
Водночас висловлює недовіру до психологів, пов’язуючи їхню роботу з маркетингом.
І це говорить міністр у справах ВЕТЕРАНІВ.
Людина, яка мала б бути одним із головних голосів у подоланні стигматизації ветеранів, натомість відтворює стереотипи, з якими ветеранська спільнота та громадський сектор борються з 2014 року.
Ветеран із ПТСР. Ветеран із завищеними очікуваннями. Ветеран, якому не місце в політиці. А тепер ще й ветеран, повернення якого асоціюється зі злочинністю та суспільною нестабільністю.
Це не портрет ветеранської спільноти. Це набір упереджень, які формують страх і недовіру.
Говорити про ризики післявоєнного повернення необхідно.
Але є величезна різниця між обговоренням соціальних викликів та категоричними прогнозами, які закріплюють образ ветерана як потенційної загрози.
Особливо цинічно це звучить на тлі заяв про неготовність суспільства до повернення військових.
А хто, як не Міністерство у справах ветеранів, має працювати над цією готовністю?!
Пояснювати бойовий досвід. Руйнувати міфи про ПТСР. Формувати культуру взаємодії між цивільними та ветеранами. Підвищувати довіру до психологічної допомоги, а не ставити під сумнів її цінність.
Роками громадський сектор і ветеранська спільнота працюють над подоланням стигматизації. І поки одні намагаються зменшити дистанцію між військовими та цивільними, профільний міністр своїми словами її збільшує.
Найбільша суперечність у тому, що в цьому ж інтерв’ю Кім закликає суспільство не боятися ветеранів.
Як можна закликати не боятися ветеранів і водночас переконувати суспільство, що їхнє повернення = зростанням злочинності?
Таку риторику і інші міфи ми звикли чути від людей, які перебувають поза контекстом війни, бойового досвіду і тих самих ухилянтів.
Але сьогодні її відтворює людина, яка очолює одне з ключових міністерств країни, що воює.
І тут проблема вже не лише в комунікаційній стратегії міністерства. Проблема в самому Віталії Кімі як очільнику цієї інституції.
Перед нами не одноразова невдала фраза, а повторювана риторика, яка демонструє нерозуміння наслідків стигматизації ветеранів.
Бо комунікація профільного міністра — це не просто особиста думка. Це частина державної політики.
Всі такі заяви приведуть до того, що резолюція громадськості про недовіру Віталію Кіму перестане здаватися радикальним кроком.
Адже виникає цілком закономірне питання: як людина, яка власними словами підсилює суспільні упередження щодо ветеранів, може очолювати міністерство, відповідальне за захист їхніх інтересів?
Ветерани не повинні повертатися з війни в суспільство, яке їх боїться. Тим паче вони не повинні долати страхи, які підсилює власний профільний міністр.
На жаль, подивився інтерв’ю міністра у справах ветеранів Віталія Кіма для РБК з нагоди 100 днів на посаді.
Найкраще його характеризує згадка про ветеранів, як про тих, хто «повернеться з фронту і будуть займатися криміналом». Мовляв, так всюди було після війн.
Я категорично не погоджуюся з таким підходом. Там, де держава не забезпечувала соціальну справедливість і не будувала ветеранську політику, справді виникали проблеми з інтеграцією ветеранів. Але це не вирок ветеранам, а провал влади.
Бачу повну некомпетентність пана Кіма. За 100 днів його роботи було багато пафосу та обіцянок, але так і немає головного – зрозумілої стратегії ветеранської політики.
Перше – соціальний захист.
Доплата до пенсії за УБД смішна. Пенсії по інвалідності, отриманій під час виконання бойових завдань, навіть за повної втрати працездатності нижчі за середню зарплату в країні. Немає справедливої системи розрахунків та належної індексації. Ветерани змушені судитися за власні виплати.
Навіть гарантоване 100% відшкодування комунальних послуг для ветеранів з інвалідністю внаслідок війни на практиці може покривати лише 20–40% витрат.
Друге – відсутність поваги та реальних гарантій.
Навіть адекватний американський досвід з паркуванням на місцях для людей з інвалідністю не взяли – високий штраф, система обліку авто з підтвердженням потреби, ну бо тупо не цікаво, хай ветерани далі матюкаються на парковках, образ за який згадував міністр буде вибудовуватись…
Питання права важкопоранених ветеранів на самозахист теж не модне...
Людина, якій на фронті довіряли автомат, гранати та гранатомет, після повернення до цивільного життя стикається з тим, що навіть травматичну зброю йому не дозволяють мати. При цьому міністр пафосно розповідає журналістам, як «тримав» Миколаїв, далі сидячи на нараді з короткостволом. Ось вам і вся історія про справедливість.
Третє – відсутність системної ветеранської політики.
Немає стратегії інтеграції ветеранів через реабілітацію та працевлаштування. Немає людиноцентричного маршруту лікування, реабілітації та протезування. Немає зрозумілої інклюзивної політики. Замість реальних змін – нескінченні форуми та ради з безбар’єрності при радах безбар’єрності.
Водночас найбільші державні пенсії отримують колаборант Ківалов, судді та прокурори. Це абсолютна ганьба. Держава має нарешті змінити пріоритети й відновити соціальну справедливість.
У центрі ветеранської політики має бути ветеран, а не чиновницькі звіти, пафосні виступи та красиві презентації. Головна проблема в тому, що ветеран не знає, яким буде його завтра. І це закономірно, адже Міністерство у справах ветеранів не дає людям ні зрозумілих гарантій, ні як наслідок впевненості в майбутньому.
Судячи з формальних відповідей пана Кіма журналістам, складається враження, що йому самому не дуже цікаво на цій посаді. Може краще тоді зробити йому віцепрем’єрську посаду з якихось хайпових справ і перестати мучити ветеранів?
Бо ветерани не є загрозою для суспільства. Загрозою є імпотенти на міністерських посадах, які не здатні забезпечити їм гідне повернення до цивільного життя.
Харків. У притулку очікує на свою родину красунечка Яся.
Колись її любили у родині, але на жаль при евакуації її забули .
Ясі приблизно 3 рочки. Стерелізована,щеплена. Має ветпаспорт.
Притулок " Рудий кіт"
0506916856
The Ainu people of the Haikkado prefecture in Japan look very different to what you might call a ‘typical’ Japanese person.
The Ainu are in fact direct descendants of the Jōmon people, the original hunter-gatherer population that inhabited the Japanese archipelago thousands of years before the arrival of the Yayoi agriculturalists from the Asian mainland.
Поль
добрий, спокійний пан, любить увагу, не проти інших котиків.
приблизно 3 роки, кастрований, вакцинований.
Лоток +, сухий і вологий корм.
знайшли в занедбаному стані, з великим абсцесом, виснаженим, голодним, з анемією…
Зараз здоровий, в пошуках своєї родини!
0638048400