Alla Petrova

[FÜCK RUSSIANS 🇺🇸󠁵󠁳󠁨󠁩󠁿🇺🇦✚25 @KeepPeaceNoWar]

@K5hLI9RexInilb0 Продаж гуманітарки йшла повільно, бо Скумбрія ціни задрала. Ось чому вся допомога лежало на складі

[Ferrum @K5hLI9RexInilb0]

Ну згорів реквізит 95го кварталу, то таке- "Горіла хата, палала -ла -ла -ла"...
Але якого хера разом з реквізитом ціх недоносків була захована гуманітарка від закордонних волонтерів для "Фундації О. Зеленської"?!!!
Срана ти скумбрія! Гуманітарку треба роздавати, а не ховати!!!

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він помер вдома від пухлини мозку. А тепер йому відмовляються ставити банер на Алеї пам’яті в рідному місті. Бо "не той статус".

Сергій Вознюк на другий день повномасштабного сам прийшов у військкомат.

Два з половиною роки служби. Дві контузії. Після другої - він перестав говорити, не впізнавав себе, не пам’ятав, хто він.

Рідні буквально витягували його з того стану в госпіталях Києва, Житомира, Звягеля та Андрушівки.

А потім лікарі знайшли пухлину мозку. Спочатку - нібито незначну, і його знову відправили на передову.

Та згодом КТ показало, що збільшилась. Судоми, втрата свідомості, слабкість у ногах.

Його перевели до штабу, потім визнали обмежено придатним, а згодом звільнили через інвалідність.

Лікар прямо сказав матері: "Він уже не боєць. І, на жаль, не жилець".

Вдома він прожив ще пів року. Помер 4 травня 2025 року. Набряк мозку через неоперабельну пухлину.

ВЛК визнала: захворювання виникло під час захисту Батьківщини. До служби він був абсолютно здоровою людиною.

Його поховали як військового. Але минуло понад три місяці - а банера на Алеї пам’яті в Андрушівці, де він народився й виріс, досі немає.

Матері відповіли: "У нього другий статус. Він помер не на полі бою, його тіло не привозила військова частина".

Для родини це звучить як ляпас. Адже людина віддала здоров’я і життя за країну - просто померла не в окопі, а вдома, на руках у рідних.

Міська влада каже: є рішення виконкому - вшановувати лише тих, про кого є сповіщення від військової частини про загибель у зоні бойових дій.

Але зараз ситуацію намагаються виправити: провели опитування серед родин загиблих, і більшість підтримали вшанування демобілізованих, які померли вдома.

Поки ж дружина й мати Сергія Вознюка їздять до Бердичева - до чужої Алеї Героїв, де його фото вже є.

Щоб у пам’ятні дні покласти квіти чоловікові й батькові. Бо вдома, у рідній Андрушівці, для нього місця на Алеї пам’яті не знайшлося.

[Світлана Назарчук-Лядова - 25% ЄвроУкра @STELS5555]

Людська закономірність - ненавидіти тих, хто ніс їм всім добро.
А коли тої людини не стане, і твоє власне добро тріщить по всім швам, на тебе падають шахеди, бомби, міни, снаряди, ракети та інша кара, яка прилетіла бумерангом тобі за ненависть рукам, що несли тобі добро, ти виєш.

[Serhii Sokolov @Serhii_Sokolov]

Це реальність від якої не сховатися, не втекти, як би не намагався. Те що відбулося 24.02.2022 можна назвати абсолютною зрадою zеленського і його менеджерів, які з того часу перефарбувалася.
А Україну врятували не накази, не керівництво держави, країну врятував народ України, люди які не чекаючи наказів і часто всупереч їм взяли до рук зброю та почали знищувати окупантів. І хто цього не хоче помічати часто густо є колаборантами та ждунами. Бо реальність саме така.
👇
Владислав Смірнов:
Хто ще не зрозумів... або не в курсі:
Повномасштабну війну в 2022 році почав Путін, але запросив їх клоун з Банкової зі своїм ОЗУ.
24 лютого – це не початок війни. Це провал церемонії капітуляції.

Вже понад чотири роки нам нав'язують формулу: «початок широкомасштабного вторгнення – 2022 рік».
Але це – спотворена формула, зручна для тих, хто хоче приховати правду.
Вона не відповідає дійсності.
Насправді 24 лютого – це не початок.
Це фінал.
Це зірвана спецоперація, яка мала завершитися без бою.
Це був не день наступу, а день передачі.
Урочистою, без опору, за протоколом: Путін – сюди, Україна – туди.

Все було підготовлено:
- влада - мовчазна,
- структури - паралізовані,
- народ - дезорієнтований,
- столиця – не озброєна.

Москва не йшла завойовувати Україну.
Вона йшла прийняти те, що вже було підписано мовчки.

Малоросія: не ідея, а інструкція.
Ми жили в ілюзії, що маємо державу.
А нам готували інше – нову форму. Малоросію.
Не як перспективу, а як інструкцію:
- під контролем СБУ,
- під «гнучким» президентом,
- під безструктурним Кабміном,
- під парасолькою «технократів без голосу».
Не треба було ламати Україну. Її просто мали перейменувати - і продовжити керувати в іншому форматі.

Росіяни йшли до Києва не на штурм, а на інсталяцію нової реальності. Парадної колони.
У святковій формі.
З пальним лише до Банкової.

А влада? Влада чекала.
Не було:
- мобілізації,
- евакуації,
- інструкцій для населення,
- оголошення воєнного стану до останнього.

Було:
- мовчання,
- спостереження,
- очікування.
Очікування чого? Передачі.
Передачі країни:
Через «зовнішній шок».
Через «кризу».
Через «втрату управління».
Через нову форму «порятунку».

Зеленський як телевізійна постать не був суб'єктом. Він був частиною сценарію.
Його емоція – страх.
Його стан – параліч.
Його влада – у телефонах Банкової.
Він не командував державою.
Він готувався погодитись.

І все пішло не за планом.
Один компонент зламався. Народ.

Розвідка РФ не врахувала, що Україна ще не повністю розчинена.
Що вона жива!
Що є ті, хто не чекає на наказ.
Хто не зрадив.
Хто вийшов з автоматом – без бронежилета, без зв'язку, без гарантій.

Сценарій капітуляції зірвав не уряд, не президент, Генштаб.
Його зірвав народ.

Не за планом Кремля – але й не за планом Банкової.

Війна розпочалася не 24-го. Вона почалася тоді, коли парадна колона зупинилася.
У перші години не було війни – була лише тиша та розгубленість.

Росіяни їхали на готову адміністрацію. Вони везли форму для параду. У Києві мали підписати, обійнятися, пообіцяти - і роз'їхатися.

Але коли вони побачили,
що ніхто не здається,
що ніхто не виходить із білим прапором,
що народ почав опір без держави – вони розпочали справжню війну.

Війна була не за їх планом.
Війна була їхньою поразкою.

Історія, яку хочуть стерти – сценарій, який реалізується знову.
Нам хочуть нав'язати наратив героїчної влади, яка нібито повела країну у бій. Але правда в іншому:

– Ніхто не поніс відповідальності за провал готовності.
- Жоден міністр не був усунений, тільки перетасований.
– Жодна посадова особа не пояснила, чому 23 лютого все було «під контролем».
Бо тільки-но ми вголос скажемо, що влада була готова до здачі, а не до бою – розвалиться вся фальшива вертикаль героїзму.
⬇️

[Ксеня @XeniaUA]

Блять, одні народні🤦‍♀️
Один перед тим народом труселя знімав, інший на роялі бацав..
Тому парламент, який переважно складається з партії презедента та смердючої опезеже, апріорі не міг підтримати такий запит.
Свої люди.
Невже комусь не зрозуміло?

[Lida Sha @LidaSharko]

Як тільки Яйцесяйний десь обісреться, тут витряхує з пилюки свою Лєнку, хватає за ручку і ісполняє)))))

[Ferrum @K5hLI9RexInilb0]

Єбані зелені слуги урода своєю неявкою зірвали засідання ВР !!!
Як ще назвати цю мерзоту?
Уроди, зрадники, гандони ...
Навмисно зірвали рішення по фінансовій допомозі Україні!
Зеленський та його призначенці крім ганьби та лиха для України нічого не принесуть!

[24 канал @24tvua]

😔Захисник загинув під час виконання бойового завдання поблизу Кізомиса на Херсонщині. Вічна памʼять Герою!🕯️

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Герой повертається на щиті
🕯 Знову сум і невимовний біль охоплюють Білогородську громаду. У селі Білогородка відбудеться церемонія прощання з нашим односельцем, відданим Захисником України, колишнім членом добровольчого формування №1 Білогородської громади Олександром Мохом.

Олександр – уродженець Запоріжжя. Усе своє свідоме життя прожив у селищі Кушугум, де закінчив школу та розпочав трудовий шлях. Займався столярною справою, виготовляв меблі й елементи інтер’єру, любив працювати руками та вкладати душу в те, що робив.

Столярна справа стала справою його життя. Довгий час Олександр працював у цій галузі на різних підприємствах, а згодом започаткував власну справу.

У 2015 році, у пошуках нових можливостей, переїхав до Білогородки. Оселився тут і почав будувати власне життя. А вже у 2016 році саме тут, у Білогородці, зустрів своє кохання – дружину Олену.

У громаді Олександр працював на меблевій фірмі і паралельно займався власною справою. Допомагав людям, був безвідмовним у будь-якій справі та завжди готовим прийти на допомогу.

У цивільному житті полюбляв риболовлю, любив проводити час із родиною та жив своєю справою.

Із перших днів повномасштабного вторгнення Олександр одним із перших став до лав територіальної оборони Білогородської громади. Разом із побратимами ніс нічні чергування та забезпечував безпеку на території громади.

💬 Як згадують рідні, його майже не бачили вдома – він постійно був на посту. Побратими, члени Білогородського ДФТГ, також згадують Олександра як одного з найініціативніших і найактивніших, коли йшлося про захист та безпеку громади.

У квітні 2023 року Олександр отримав довгоочікуване запрошення до лав Національної гвардії України.

Вступив до складу 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж». Обіймав посаду водія у взводі матеріально-технічного забезпечення зенітно-ракетного артилерійського дивізіону.

Ніс службу на Донеччині – одному з найважчих і найзапекліших напрямків фронту. Займався логістикою, забезпечуючи виконання важливих завдань підрозділу.

Загинув Олександр 14 травня 2026 року під час виконання бойового завдання – через два дні після свого дня народження.

Майже чотири місяці родина жила у болісній невідомості, адже Олександр вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно, 11 вересня, сім’я отримала найстрашнішу звістку – підтвердження загибелі Захисника на підставі збігу ДНК.

Олександру Моху назавжди 55 років.

У невимовному сумі залишилися дружина Олена, сини Іван і Артем, сестра Олена, племінниця Каріна, тітка Людмила, рідні, друзі, побратими та всі, хто знав і любив Олександра.

Олександр Мох назавжди в строю Небесного війська. Вічна та світла пам’ять 🕯

[CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 @ctzn24]

МИ🇺🇦РАЗОМ!

❗️ВИКОНАНО❗️

Збір для Анатолія, позивний ФОРС успішно закрито!
Стопу Challenger для протеза придбано.
Докладніше:
https://t.co/31U7m9lsRf

Після важкого поранення, ампутації, тривалого лікування та реабілітації Анатолій повернувся до війська і сьогодні продовжує виконувати поставлені перед ним завдання - уклінна подяка, сто років сили!

🤝 Щиро дякуємо кожному, хто долучився до збору.
Ваша підтримка надихає.

Поточні збори на поранених:
https://t.co/688or2wsRV
Не залишати поранених - це про нашу честь та гідність, це наша спільна відповідальність.

[іпсо судного дня @Diomed331]

Сьогодні 1577й день як бійцям азов сталі та медикам узурпатор Зеленський дав наказ здатися у россійский полон.

[Yrii Kischuk @KischukYrii]

Епоха брехні...

Куди подівся бюджет ?

[Автомайдан @Auto_Maidan]

Президент останнім часом почав підписувати укази про призначення суддів. Але є нюанс. Лише за останній місяць крісла безстроково отримали троє одіозних суддів Майдану: Тарас Заєць, Марина Лозинська та Олена Ізовітова-Вакім.

[Ігор Гаєнко @iggae]

#SaveAzovstalDefenders

[Олег Володарський @volodarskijo]

Вже чотири роки нема з нами Василя Пелиша,воїна з Старого Самбора -Айдарівця,якому в чотирнадцятому мокшани відрубали руку за тату з тризубом.Василь загинув 17 вересня двадцять другого біля Константинівки.

Памʼятаємо!Не забудемо!Світла памʼять!

Честь!

[Pandamonium ☕ @RudijLis]

На фоні космічної корупції Щелька проводить 3 дні бенкету на 500 гостей на елітному курорті, щоб поскиглити, що в нього немає грошей 🥴

[Український часопис @falledlenin]

17.09.2025 місце не уточнено загинув Віктор Коцюбинський - військовослужбовець 140 ОЦ СпО. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». Залишилися батьки, бабуся, дідусь та наречена.

[Lida Sha @LidaSharko]

Наш народ, за своєю недалекою натурою, не може укласти в голові велику кількість нулів. Вони забивають оперативну пам'ять, відключають якісь когнітивні процеси і мозок

Інакше чим пояснити разючу байдужість вже ніким неповажного електорату до стану речей з бюджетом?