Travel'er 🇺🇦

ПТСРнутий

[Martina Boguslavets @boguslavet91660]

Кум Татарова очолить Нацпол 🤯 у мене все

Стає остаточно зрозуміло, що Зеленський формує поліцейську державу із кумів Татарова.

Сьогодні ввечері стало відомо, що кум Татарова Цуцкерідзе очолить Національну поліцію.

Тепер ще варто говорити, чому ми вже 3 рік боремось за чесні і прозорої конкурси для керівництва Нацполу, ДБР та Генпрокурора?

[Bihus.Info @bihusinfo]

Як купити 143 об'єкти нерухомості за ціною смартфонів? 👀

Пам’ятаєте, нещодавно суд заборонив «Слідству.Інфо» та ЦПК публікувати розслідування? Про те, як брат директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова отримав від забудовника 143 об’єкти нерухомості за смішною ціною. Згодом діяльність цього забудовника розслідувало ДБР.

Ще до судової заборони журналісти Аліна Стрижак (ЦПК) та Максим Савчук («Слідство.Інфо») зібрали всю інформацію, і розслідування було готове до публікації. А коли звернулися за коментарем до «героїв» історії - отримали судову заборону.

Оскільки така заборона виглядає відвертим проявом цензури, ми разом з іншими учасниками «Ініціативи 143» вважаємо за необхідне оприлюднити розслідування.

Його вже можна прочитати на нашому сайті 👉https://t.co/3VrcBzXYzN

[Travel'er 🇺🇦 @baraban818]

@sternenko Володя знов «перегрівся» в липні..

[Bihus.Info @bihusinfo]

Новий очільник МВС – фігурант https://t.co/GLmRId7Doh 🗿

Ним став Іван Вигівський, про рідню та оточення якого ми знайшли багато цікавого ще у 2024 році 👉 https://t.co/EaYIOaD7w4

Наприклад, про його сестру-вчительку, яка майже все життя працювала в сільській школі – а потім бац! І стала співвласницею масштабного паливного бізнесу, який… торгував із фігурантами кримінальних проваджень Нацполіції, яку очолював Вигівський 😬

Про тещу, яка регулярно підганяла Вигівському нові автівки. А ще про «подругу», яка нібито здавала Вигівському будинок під Києвом, щоправда, сама була не дуже в курсі, ні де він розташований, ані скільки в ньому квадратних метрів.

Ну що скажеш, «чудове» оновлення уряду, в якому, між іншим, досі немає очільників Міноборони та МЗС, бо нардепи пішли на місячну перерву ✊

[ҐРУНТ @grntmedia]

Федоров: «Хто купив "Труху? Чому після купівлі "Трухи" за мільярди гривень "Труха" почала працювати суто проти мене?

Хто пише тези Гетьманцеву? Людина рік займалася мною. Хто бореться за гральний бізнес? "єАкциз" не такий, який без державного бюджету робить Мінцифра. Не така інституція Playcity, яка перестала брати хабарі.

Чому після купівлі "Трухи" вони почали писати про мене, про ТЦК? Чи може якась людина чи група людей купувати найбільший канал та починати "бити міністра оборони" під час повномасштабної війни.

Це питання про які не говорять публічно. Але нам треба шукати відповіді — хто за цим стоїть?».

[Генсек НАТО @GensekNato15656]

Якось навіть дивно,здається це перший міністр оборони,за якого виступило більшість суспільства....

[Заратустр @AlexanderNetai]

Уявіть, ця шляпа дзвонить Ілону Маску побалакати за старлінк

[Mateusz Rybak @mateusz_rybak1]

Gardzę takimi Polakami. Ruszanie dziecka tylko dlatego, że pochodzi z Ukrainy to totalne dno.
Zróbcie mu sławę w internecie. Niech ma to na co zasłużył.

[Denys Shtilierman @DenShtilierman]

Міжнародний олімпійський комітет рекомендував зняти всі обмеження з російських спортсменів.

Хочу ще раз нагадати всім, хто досі розповідає казки про «спорт поза політикою»: спорт завжди був частиною політики. Особливо в диктатурах.

У 1936 році Олімпіада в Берліні стала не святом спорту, а грандіозною вітриною Третього Рейху. Нацисти використали олімпійський рух як інструмент легітимізації власного режиму. Сучасна естафета олімпійського вогню, яку МОК досі подає як майже сакральний ритуал, була вперше проведена саме тоді — у Берліні 1936 року — і чудово вписалася в нацистську пропагандистську машину.

Минуло майже сто років. Змінилися прапори, змінилися обличчя, змінилася риторика. Але суть залишилася тією самою.

Сьогодні МОК відновлює членство Олімпійського комітету росії і фактично відкриває двері для повернення російських спортсменів у міжнародний спорт. Тієї самої росії, яка веде геноцидну війну проти України. Тієї самої росії, яка вбиває українських спортсменів, знищує стадіони, школи, храми і цілі міста.

У Росії, як і в будь-якій диктатурі, немає «нейтрального» спорту. Там спортсмен — це не просто спортсмен. Це елемент державної пропаганди, військової машини, ФСБ, армії, міністерств, клубів силових структур і телевізійної картинки для путіна. Вони роками були частиною режиму, отримували від нього гроші, звання, квартири, посади і медалі.

І при всьому цьому Міжнародний олімпійський комітет, як продовжувач традицій нацистів, карає не Росію, а українських спортсменів за відмову тиснути руки представникам країни-вбивці. Українців змушували поводитися так, ніби війни не існує. Та навіть забороняли вшановувати загиблих атлетів. Ніби російські ракети не вбивають їхніх друзів. Ніби на фронті не загинули сотні людей зі спортивної спільноти. Ніби росіяни просто «атлети з паспортом», а не громадяни держави, яка прийшла нас знищити.

Мені байдуже, що це — російські гроші, страх перед російським шантажем чи проста моральна деградація міжнародної спортивної бюрократії. Результат один: МОК знову став на бік фашистів.

І це треба називати своїми іменами.

Україна має не просити, а вимагати. В ультимативній формі. Покарання і усунення всіх відповідальних членів МОК. Жодних російських спортсменів на міжнародних змаганнях. Жодних «нейтральних» прапорів. Жодних напіврішень. Жодного повернення росії у світовий спорт, поки росія веде війну проти України. Також необхідно створити коаліцію країн, які разом із нами бойкотуватимуть Олімпійські ігри до проведення змін і очищення Олімпійського комітету.

[MACHIAVELLIST @PulseOfUkraine]

Почитав дуже показову реакцію польського суспільства на рахунок історика Нормана Девіса, який дав інтерв'ю польському виданню.

Британський історик, професор Оксфордського університету Норман Девіс по-суті не сказав нічого проривного.

Він не заперечив Волинь, не відбілював УПА і не почав розповідати полякам, що все це вигадка пропаганди. Навпаки, він говорить про злочини.

Але робить одну страшну для польської історичної політики річ — вимагає точності. А з точністю, як ми знаємо, у них починаються проблеми.

Девіс сказав просту річ: не можна брати Волинь, приклеювати її до всієї УПА, далі до всієї української історії, потім до сучасної України, а в кінці — до українських військових, які сьогодні воюють проти росії. Бо це чисто політика, а не історія.

І додав, що поляки мають бути обережнішими з тим, що говорять про Україну та її історію.

Він не каже, що УПА була святою організацією. Він каже, що УПА загалом не була кримінальною організацією, бо для українців значна частина її історії пов’язана не з Волинню, а з боротьбою проти окупантів, насамперед проти СРСР, який вчиняв геноцид та терор. І саме тому рішення назвати підрозділ на честь героїв УПА не є автоматичним прославленням трагедії.

І от тут у польської правої пам’яті починається коротке замикання.

Бо зручна схема має виглядати так:
1. Польське підпілля — чисте, українське підпілля — злочинне.
2. Армія Крайова — тільки герої, УПА — тільки злочинці.
3. Польща — тільки жертва, українці — тільки боржники по історичній моралі.

А Девіс говорить: ні, друзі, так не працює. Якщо говорите про Волинь — говоріть і про польські вбивства українців. Якщо говорите про УПА — говоріть і про Армію Крайову. Якщо говорите про український націоналізм — говоріть і про міжвоєнну Польщу, де українці не мали рівних прав, пережили жорстоку пацифікацію 1930-х і цілком могли вважати себе однією з найбільш скривджених меншин у тій державі.

А ще говоріть про операцію «Вісла», де вже після війни польська держава виселила близько 140 тисяч українців і лемків з їхніх земель. Бо історія не працює так.

Цікаве в цій історії навіть не це.

Норман Девіс — це не якийсь український твіттерський «бандерівець», якого полякам легко записати в агенти Києва. Це один із головних західних істориків, які десятиліттями пояснювали англомовному світу, що Польща — це не просто додаток до росії, Німеччини чи Австрії. Що польська історія — окрема велика історична цивілізація Центрально-Східної Європи.

Його книга God’s Playground фактично стала однією з головних книжок, через які Захід почав дивитися на Польщу серйозніше. Якого свого часу критикували за надто необ’єктивну подачу польської історії.

Тобто поки Девіс допомагав полякам витягувати їхню історію з периферії західної історіографії — він був великий історик. Поки писав про польську жертвенність і польське місце в Європі — все було нормально. А щойно цей самий Девіс сказав, що польська пам’ять теж має темні сторінки, що УПА не зводиться до Волині, а українців не можна перетворювати на колективний історичний вирок — все, почалась істерика. А Девіс, до речі, має Орден Білого Орла за його роль у дослідженні та популяризації польської історії, польське громадянство, Орден Відродження Польщі, Хрест Великий Ордену Заслуги Республіки Польща, медаль Gloria Artis, а також звання почесного громадянина Варшави з 2005 року.

Класика жанру.

Проблема в тому, що частина польської політики вже давно не займається історією. Вона займається виробництвом моральної переваги. Інститут національної пам’яті, Навроцький і вся ця права історична машина дуже хочуть, щоб польська історія була не складною, а зручною. Без імперського шовінізму, без пацифікацій, без насильства проти українців, без операції «Вісла», без власних злочинів до, під час і після Другої світової.

Бо якщо це все визнати, тоді доведеться говорити не мовою вимог, а мовою історика. А це вже неприємно.

І Девіс якраз про це. Не про те, що українці невинні. Не про те, що поляки винні у всьому. А про те, що історія складніша за польську пропаганду «Христоса народів», де є тільки святі і правильна державна пам’ять.

Отака іронія. Людина, яка багато років була одним із найсильніших популяризаторів польської історії на Заході, раптом стала для частини поляків проблемою рівно в той момент, коли нагадала їм про їхню історію.

І отак вони самі себе заганяють у кут далі. Спочатку побудували політику пам’яті на власній святості, а тепер щиро дивуються, чому будь-яка спроба говорити про повну картину звучить для них як напад.

Попри всі намагання журналістки спровокувати Девіса, найбільше сподобались його слова: «Ця афера/історія дорого коштуватиме Польщі в майбутньому».

[MACHIAVELLIST @PulseOfUkraine]

Після розмови з моїм другом із Польщі я, здається, зрозумів, чому з польською стороною так важко говорити нормально.

І чому частина з них не сприймає факти як щось реальне, постійно викручуючи історію так, як їм зручно, а не так, як воно було. Він мені пояснив.

Давайте відразу: не з поляками як народом, бо це було би тупе узагальнення. Не робіть так.

А саме з окремими поляками, частиною політичного середовища і державною машиною памʼяті, яку роками будували праві кола, PiS, Інститут національної памʼяті і весь цей політичний обвіс навколо «доброго імені Польщі».

У 2018 році Польща внесла поправки до закону про Інститут національної пам’яті. Центральною стала стаття 55a. Вона передбачала кримінальну відповідальність за те, якщо хтось публічно і “всупереч фактам” (вгадайте яким) приписує Польському народові або Польській державі відповідальність чи співвідповідальність за нацистські злочини, вчинені Третім Рейхом. Покарання — штраф або до трьох років позбавлення волі.

Формально закон містив виняток для науки й мистецтва, але через нечіткі формулювання створював тиск, самоцензуру та політичного використання проти незручної історичної дискусії.

Польська влада написала норму так широко, що вона могла зачіпати не тільки брехливе приписування Польщі відповідальності за німецьку систему знищення, а й дискусії про участь окремих поляків, локальних структур, поліції, донощиків, шантажистів, сусідів або антисемітських середовищ у злочинах.

Ще один важливий момент — стаття 55b. Вона робила дію цієї кримінальної норми екстериторіальною.

І тут треба бути точним. Польща з 1939 не мала колабораціоністського уряду на кшталт режиму Віші у Франції. Польський уряд був у вигнанні, а польська держава як формальний субʼєкт не була союзником Третього Рейху. Тільки поодинока співпраця АК.

Але це не означає, що польська історія автоматично стає стерильною. Та в реальному політичному житті такі закони працюють не тільки через вироки.

Вони працюють через атмосферу. Ну як на росії, формально теж не все так страшно, але людей саджають буквально за вираження своєї думки публічно.

Закон створював ризик, що будь-яке ширше узагальнення про польську співучасть можуть трактувати як атаку на польську націю або польську державу.

Почалась критика історики, правозахисників й академічного середовища. Бо межа між «описом участі окремих поляків» і «плямуванням польської нації» в такій конструкції стає не юридичною, а політичною.

А політичну межу завжди рухають туди, куди треба владі та як вигідно в моменті. Зараз ми це наочно бачимо.

Тобто спроба була захистити не стільки історичну правду, скільки державний міф про польську невинність. Де є польське мучеництво, польський героїзм і Польща як вічна жертва чужих імперій. А все, що псує цю картинку, має бути максимально витіснене в категорію «окремих випадків».

Власне, це дуже схоже на те, що росіяни роблять у своїх законах, коли намагаються криміналізувати незручну історію і захистити державний міф від фактів. Масштаби різні, політичні системи різні, але сама логіка впізнавана.

Саме після міжнародного скандалу, реакції Ізраїлю, США, істориків, академічного середовища і правозахисників кримінальну статтю 55а скасували. Формально кримінальну відповідальність прибрали. Але сама логіка так нікуди не поділася, залишилася цивільно-правова логіка “захисту репутації Польської держави і Польського народу”. У самих поправках 2018 року були також статті 53o–53p, які дозволяли подавати цивільні позови для захисту репутації Польщі, зокрема з боку державного Інституту національної пам’яті.

Замість кримінальної справи залишився цивільно-правовий механізм захисту «доброго імені Польщі». Тобто тебе вже не обовʼязково могли посадити в тюрму, але могли затягати по судах за висновки, які не вкладалися в правильний державний наратив. І такі випадки були почитайте про справу Енгелькінг і Грабовського.

Якщо коротко то все, що не влазить у міф невинності це все "окремі якісь поляки"

А коли мова про польські жертви — тоді вже це вся нація, вся історична памʼять, вся держава, весь історичний біль і бажано ще політичні вимоги до сусідів.

Дуже зручна схема, чи не так? Вина завжди індивідуальна. Страждання завжди національне.

Звісно, в цю саму конструкцію впихнули окремим блоком і українське питання. Без цього теж нікуди.

У законі зʼявилися формулювання про «злочини українських націоналістів» які нібито ціле направлено діяли проти польського народу і польського населення, всі співпрацювали з нацистами тощо. Привіт-привіт, тут десь росіяни передають полякам окремий методичний посібник.

Але Конституційний трибунал Польщі у 2019 році визнав частину таких формулювань неконституційними через їхню нечіткість. Бо «українські націоналісти» і «Східна Малопольща» — це не юридичні категорії. Дякую дебілам які цей закон писали.

Ось чому сьогодні так важко говорити з ними з позиції фактів. Коли ти кажеш, що ваші предки теж не були супербілими і світлими, що вони теж брали участь у насильстві, етнічному тиску, переслідуваннях і боротьбі за свою державу не завжди красивими методами, частина польського середовища йде в повну істерію.

- Українців у міжвоєнній Польщі тиснули — але це пояснюють «державною політикою».

- Пацифікацію українців та знищення всього українського — як «наведення порядку».

- Колонізацію, асиміляцію, обмеження українського життя — як щось майже цивілізаційне.

- Злочини польських формувань проти українців — як «акції відплати чи превентивно діяли».

- Операцію «Вісла» — як вимушений безпековий захід, хоча це була примусова депортація та етнічна чистка українського населення з їх земель.

Так само треба сказати й інше.

Так, Волинь була масовим злочином проти польського цивільного населення, і українська сторона не має права це замовчувати чи виправдовувати.

Але визнання українських злочинів не означає, що Польща отримує право стерти міжвоєнну пацифікацію, колонізацію, насильство проти українців, примусові переселення, акції польських формувань і власну політику асиміляції. Перші зафіксовані масові вбивства українців відбулись в 1939 році, проєкт «Жертви польсько-українського протистояння 1939–1947 рр.» знайшли 880 випадків смертей тільки за вересень, включно з жінками та дітьми яких вбили поляки. В 1941-1942 велась активна ліквідація Українських допоміжних комітетів, інтелігенції, вчителів та священиків, тільки за те що вони відбудовували українство на цих землях, бо загрожує відновленню Польщі.

У дослідженні Christoph Mick про Львів 1939–1944 вказано, що польське підпілля ще наприкінці 1941 року фіксувало настрої, де “середній поляк” підтримував депортацію всіх українців за Збруч, а в липні 1942 року львівський штаб АК рекомендував депортувати 1–1,5 млн українців до СРСР, решту розселити в інших частинах Польщі, а на східних територіях Польщі залишити не більше 10% національних меншин. Там же згадується подібний рапорт “Alfa” щодо проблеми меншин, датований весною 1942 року.

Бачте як за формованою польською зручною рамкою у 1943 році українці просто чомусь зірвалися і почали масово вбивати поляків. Без попередньої історії. Без міжвоєнного контексту. Без польської державної політики. Без насильства з обох боків. Без усього того, що ламає красиву картинку про одну невинну сторону і одну сторону абсолютного зла.

Польська держава неодноразово намагалася юридично закріпити зручну версію історії, де Польща передусім тільки жертва. Такий собі «Христос народів», як це люблять у польській політичній традиції. Де поляки передусім герої, мученики і носії правильної памʼяті. А співучасть, колаборація, погроми, злочини проти іншого населення, зокрема українців, — це якісь окремі випадки, локальні перегини або «акції відплати».

А от провина української сторони — це вже, за їхньою логікою, системна історична і політична історія. Бажано така, щоб її можна було носити як політичний шантаж десятиліттями.

І це було закладено ще до 2018 року. Нагадаю, задовго до нинішньої хвилі загострень, заяв, блокувань і політичних ігор навколо України.

Саме в 2018 фактично зламалася співпраця між польським Інститутом національної памʼяті та Українським інститутом національної памʼяті. Саме через цей закон і через спробу зробити так, щоб про складні сторінки історії можна було говорити тільки в межах польської політичної рамки.

Тому коли нам розповідають, що українці мають чесно дивитися на минуле і визнавати свої помилки, моя відповідь проста: чудово, давайте.

Давайте говорити в правовому полі. Не у вашому політичному, а в міжнародному. Давайте говорити академічно. Давайте піднімати архіви, документи, свідчення, дослідження. Давайте заберемо політиків від цієї теми і залишимо її історикам.

Але мені щось підказує, що на це польська сторона не піде.

Тому що:

Українці мають каятися.
Поляки мають берегти добре імʼя.
Українська провина — системна.
Польська провина — окрема, випадкова і бажано без узагальнень.

Ось вам буквально один приклад, чому частина польського суспільства так погано сприймає факти. Бо їм роками пояснювали, що факт — це не те, що було. Факт — це те, що не шкодить доброму імені Польщі.

[Travel'er 🇺🇦 @baraban818]

@Dovydas44444 @Maks_NAFO_FELLA Це вирішувати українцям

[Alexander Kovalenko @zloy_odessit]

Итак. Если ряд официальных польских лиц очень уж так хотят углубиться в полемику, в которой Украина🇺🇦 всегда себя вела максимально сдержанно, то, думаю, есть смысл вывернуть кожух, чтобы обвинения не казались настолько однобокими, из-за нашей сдержанности и чрезмерной политкорректности.

Собственно...

Министр обороны Польши🇵🇱 Владислав Косиняк-Камыш после встречи с главой Офиса президента Украины Кириллом Будановым🦉 заявил, что Варшава ожидает от Украины пересмотра решения о присвоении одной из воинских частей названия в честь УПА.

По его словам, Польша поддерживает Украину в сфере безопасности, однако вопрос «Волынской трагедии» остается принципиальным и не подлежит компромиссам.

Есть границы, которые нельзя переступать, — подчеркнул польский министр.

Хорошо. Границы так границы.

Armia Krajowa (Армия Крайова, АК) — отдельные подразделения АК участвовали в карательных и ответных акциях против украинских сёл на Волыни, в Галичине и на Холмщине. Наиболее известный пример — события в Сагрыни (март 1944 года), где в ходе операции АК и связанных с ней отрядов погибли украинские мирные жителеи.

Narodowe Siły Zbrojne (NSZ) — ряд подразделений этой националистической подпольной организации участвовали в нападениях на украинское население и в межэтническом насилии периода войны.
Польские коммунистические силовые структуры, проводившие операцию «Висла» в 1947 году: Polish People's Army, Internal Security Corps, гражданская милиция и органы госбезопасности. В ходе операции было принудительно переселено около 140–150 тысяч украинцев, лемков и бойков. Многие историки и государственные институты сегодня характеризуют эту акцию как этническую чистку или преступление коммунистического режима, но осуществляли её совсем не рязанские и омские пареньки.

При этом большинство польских историков рассматривают Волынскую трагедию и операцию «Висла» как разные по характеру события: первое — как массовые убийства польского населения силами УПА и связанных структур, второе — как насильственную депортацию украинского населения коммунистическими властями Польши. Украинские историки нередко подчёркивают, что межэтническое насилие 1942–1947 годов носило двусторонний характер и сопровождалось преступлениями как украинских, так и польских вооружённых формирований. Но украинская сторона никогда не делало это элементом внутренней и внешней политики, к чему так любят возвращаться польские лидеры, время от времени.

При президенте Польши Лехе Валенсе, казалось бы, были расставлены все точки над “i” в этих вопросах, но политики новых формаций постоянно возвращаются к трагичному прошлому двух стран, исключительно в своих популистских интересах. Между тем…

В настоящее время польская армия и силы специального назначения активно культивируют традиции АК и отдельных её подразделений.

Наиболее известные примеры:

Jednostka Wojskowa AGAT — современное подразделение спецназа Польши. Само название «AGAT» дано в честь одноимённого диверсионного подразделения Армии Крайовой времён Второй мировой войны. Покровителем части является Stefan Rowecki, один из руководителей АК.

Jednostka Wojskowa Komandosów (спецназ в Люблинце) официально поддерживает традиции батальонов АК «Parasol», «Zośka» и «Miotła», участвовавших в Варшавском восстании. Это отражено в символике и воинских традициях части.

В польской армии широко используются символы подпольного государства и АК, включая знак «Kotwica» («Якорь Польши Сражающейся»), который можно встретить на военной символике, памятных мероприятиях и элементах формы.

Кроме того, в современной Польше на государственном уровне героизируются не только АК, но и так называемые «проклятые солдаты» (Żołnierze Wyklęci) — часть послевоенного антикоммунистического подполья, в которое входили бывшие бойцы АК, NSZ и других организаций. Их память официально отмечается государством.

В современной Польше почитаются деятели и формирования, отдельные подразделения которых обвиняются в преступлениях против украинского гражданского населения. При этом Украина, по поводу каждого такого случая почитания, либо героизации преступников против украинцев, не начинает вопить и зажигать факела межнациональной ненависти, хотя польской стороне есть в чём покоятся перед украинцами не меньше.

И в завершении. У поляков и украинцев всегда был один враг, и этот враг всегда старался нас сталкивать лбами. Когда это ему получалось, мы проигрывали, когда нет – проигрывал он.

Польским друзьям, народу, политикам желаю рассудительности и сдержанности. Поскольку если Украина начнёт вываливать кожух, то от этого точно никому лучше не станет, а радоваться будет только тот варвар, который столетиями танцует на костях наших предков!

[Serhii Sternenko @sternenko]

In Romania, a Russian Shahed drone attacked a residential building in the city of Galați. Two people were injured.

The country’s Ministry of Defense confirmed that the drone was of Russian origin.

Nothing out of the unusual — it’s just Russia attacking a NATO country. Again.

[TEXTY.Org.Ua @TextyOrgUa]

Адміністрація президента США Дональда Трампа послідовно демонтує те, що робило Сполучені Штати лідером західного світу. Історик Тімоті Снайдер аналізує 13 чинників занепаду США за часів Трампа. Читайте переклад https://t.co/f5dLzDq4rl

[Karå 🇺🇦 @BzickOff]

Перш ніж надати США перехоплювачі шахедів, Україна має призвати США та Іран до мирних переговорів. Переговори можна організувати в Херсоні, наприклад.

[Wild Hornets @wilendhornets]

We’re glad interceptor drones are getting global attention.

The footage shown in this segment features STING — a Ukrainian interceptor drone developed by Ukrainian engineers at Wild Hornets and used by Ukrainian air defense units to destroy Shahed-type drones.

You can see more interception footage and feedback from Ukrainian soldiers on our page.

More about STING:
https://t.co/B4atGFnIbA

[Wild Hornets @wilendhornets]

Hi @FoxNews — small clarification.

We appreciate that international media such as FOX News highlight the effective work of interceptor drones. The footage shown in this segment features STING — a Ukrainian interceptor drone developed by engineers at Wild Hornets and used by Ukrainian air defense units to destroy Shahed-type drones.

This result is the outcome of a long and difficult path taken by Wild Hornets engineers together with Ukrainian soldiers, and we would be grateful if these achievements remained properly credited.

We also deeply appreciate all the support we receive and are very grateful for the trust people place in our work.

You can see more interception footage and feedback from Ukrainian soldiers on our page.

More about STING:
https://t.co/B4atGFnIbA

[Shaun Pinner @ShaunPinnerUA]

but did you say, thank you?