Знову прокинулась десь о 6. Ні, не тому, що люблю рано вставати, або ж мені на 7 в офіс - ні, я вкотре хапнула паніку, з якою вкотре сама справлялась, ну намагалась. В такі моменти страшно і самотньо, і дуже хочеться жити. 5-та за 2 тижні(
Мда маленька, давай щось з цим робити.
Він теж не обирає тебе. Навіть якщо знову і знову каже, що це не так. Він і не має. Ніхто нічого тобі не має
Ти програла цю лотерею і все краще залишилось там на Волині у 2018, там де ти зламалась і зараз ти сидиш в коридорі на кариматі, згадуєш як дихати і знову сама
Якесь таке дивне відчуття, що звикаю потрохи і гублюсь у втомі, такій загальній втомі. А де брати ресурс на відновлення? А як пригадувати вміння відчуватись у моменті? А як прийняти думку, що "колись треба буде", це буде конкретний момент, а не уявна далека дата
Тут у дрібницях, так і у якихось більш масштабних речах, це тягнеться крізь роки, і з того потім треба довго вилазити, бо ж задумувалось певне як щось хороше, а працює зовсім навпаки
Можливо це про слабкість, а можливо, саме так виховується сила
А взагалі, окрім всього, хочеться врешті отримати офер і працювати
Десь треба дівати думки і робота видається місцем, де час теж може використовуватися продуктивно
І здавалось би...
Але ти тішишся новій машині, телефону, обираєш готель зі спа на наступні вихідні, а мені стає тепліше, коли бачу сині галочки в месенджері
А потім рівно відповідаю на твоє "як ти?" - помаленько, якось буде
Прст ну типу в інших вже є, або скоро буде все досить навіть ок, а ти хто, ти маленька дівчинка, чула як тобі казали, що з тобою так не працює - їм можна, а тобі ні, а ти народжена відчути на собі несправедливість - будь ласка, відчувай.
Ппц дякую