Вчора росіяни знищили видавництво дитячих журналів та книжок "Мамине Сонечко". На першій фотографії стопка з журналами з обкладинкою, яку я малювала. Пам'ятайте, росіяни - йобані терористи
Сьогодні всі йшли в церкву.
З пасками.
З чистим одягом.
З правильними словами.
Стояли черги.
Довгі.
Спокійні.
А ми з мамою йшли поруч.
З пакетом корму. В нас Вдома немає святкового обіду.
Натомість ми Годували всіх, кого зустрічали:
голубів,
горобців,
синичок,
та ворон.
Бо голод не питає,
чи сьогодні свято.
Потім ми зайшли у двір.
Той самий,
де пан Альберт роками годував тварин.
Пташок.
Котів.
Останні три роки — повністю на тій їжі,
яку я йому передавала.
Він старий.
Вже не виходить.
А миски залишились.
Стоять на видному місці.
Порожні.
Без води.
Без корму.
Без нічого.
І люди це бачать.
Проходять повз.
З пасками.
В ті самі церкви.
І не зупиняються.
Ми насипали їжу.
І коти прийшли.
Тихо.
Обережно.
Без претензій.
Вони не чекають дива.
Вони просто чекають,
що хтось не пройде повз.
І знаєш що?
Віра — це не про свічку.
І не про слова.
Віра — це коли ти зупинився біля порожньої миски.
Завжди
На фото Варвара та Пан Альберт мій старенький друг
Сьогодні почула від викладачки з Вінниці, слова військового з пораненням:
"Діти інколи збирають кришечки нам на протези, умовно на 5 грн, а приходять додому і слухають російську музику, росіянам на 100грн"
Кожне прослуховування російського контенту це донат на їх армію
Брат допомагає бабусі освоювати смартфон
Заходять у фейсбук. Чую, як бабуся дивується, що в чоловіка четвернята. Брат щось збоку сидить піддакує. Кажу, щоб показали мені. Дивлюсь
А ЦЕ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ
АААААААА
АХХАХАХА, ДІАЛОГ З МАМОЮ БУКВАЛЬНО:
—Даріє, поклади руку на серце і скажи чи є якись хлопчина, який тобі подобається.
—Нема.
—Добре, поклади руку на серце і скажи чи є якась дівчина, яка тобі подобається.
—Фух, добре, відлягло, але не дуже