@kataarsiss коли один керівник бачить про звільнення випадково і твітері , а інші дізнаються про те спустя ще купу часу .
Звичайно всі погані 😅
І премії роздали не на наступний день теж 😉
@kataarsiss 🤦🏼♀️ну да всі погані всі погані , спустя пів року розганяти з цього срач , срач який самостійно не обговорила ні з ким 🫢
Поговоривши зі мною пройшло ще 2тижні і тоді лише керівникам закордонних мандрівок сказати що звільняєшся
@kataarsiss Люди які беруть додаткову роботу чи планують звільнятися обговорюють це , а не просять постав мені всі поїздки , а потім не поговоривши викладають твіт про іншу роботу .
@kataarsiss задля того аби поставити тобі поїздки довелося звільнити 2х людей які теж відпрацювали сезон і їм сказали допобачення бо пішли на зустріч і поставили тобі всі їхні поїздки
@kataarsiss опа , дякую дякую катруся 😅
просто спершу люди кажуть що збираються йти на іншу роботу , а потім узгоджують графік 😉
А не спершу викладають твіт, а потім дивуються чого змінюється графік . І повідомила заздалегідь , це було за тиждень 😉за тиждень коли у всіх розписаний графік
@kataarsiss@unrqtd_sdnss Бо після такого поста і відмов у 3х мандрівках важко довіряти людям і доводиться забирати все та шукати інших 🙂
Трошки по крисячому , але нехай буде 😉
@kataarsiss@unrqtd_sdnss Добре Катя 😃, але перед тим треба казати щоб на тебе не розраховували 🙂 а не просити ставити тобі всі можливі мандрівки і не попередити що вони тобі не потрібні 😉
Степ багряний від пожеж та крові. Ще ніколи чорнозем не був таким чорним. Гарячий вітер обпікає шкіру. У повітрі літає попіл - рештки минулого життя, що вже ніколи не повернеться.
Втома притлумлює почуття та страх. Ти дивишся на світ змореними очима. Лише там в серці жевріє надія, що все не дарма. Пліч-о-пліч все менше побратимів. Хтось загинув, інші списалися чи втекли.
Потенційна заміна воліє не помічати, ховає погляд та очі. Близькі стали далекими, чужі просто зникли. І постійні нарікання на неправильну мобілізацію, всюдисущу корупцію... Для них герої ті, хто порішав і втік. Нас давно винесли за дужки.
А потім ця зрадлива мить слабкості минає і ти себе опановуєш. Вага спорядження швидко приводить до тями. Час на збори і старенький пікап летить українським степом. На жаль, у повітрі чатують не лише хижі пташки, а й ворожі дрони.
Ти залітаєш у бліндаж і робиш свою роботу стільки скільки треба і не можу. Лише тут чітко бачиш цю тонку червону лінію, кордон між життям і пеклом. А більше нічого не має значення.