loika

І все на світі треба пережити,
І кожний фініш - це, по суті, старт. Л. Костенко.

[Радіо Свобода @radiosvoboda]

На відео – наслідки нічної атаки РФ на Солом’янський район Києва. Там сталася пожежа, правоохоронці забирають тіло загиблої людини

Унаслідок атаки загинули двоє людей, ще 10 постраждали. П’ятьох поранених госпіталізували, заявив міський голова Кличко.

[східний @samotniyskhid]

Краматорськ. Вересень 2026

[Meaghan Mobbs @mobbs_mentality]

Мене вже багато разів запитували, що я думаю про нещодавню заяву мого батька на підтримку мобілізації українських жінок і чи погоджуюся я з ним.

Мій батько говорив як військовий, який усе життя вірив, що оборона держави є спільною відповідальністю всього суспільства. Але він говорив і з глибоко особистого досвіду. Моя мама служила під час операції на Гренаді. Я закінчила Військову академію США у Вест-Пойнті й служила в Афганістані. У нашій родині військова служба ніколи не вважалася справою, призначеною лише для чоловіків.

Я поділяю головне переконання, яке стоїть за його відповіддю: жінки не є сторонніми спостерігачками, коли йдеться про захист їхньої країни. Українські жінки вже служать із надзвичайною мужністю, честю й доблестю. Але підтримувати службу жінок у війську і підтримувати їхню примусову мобілізацію — це не зовсім одне й те саме питання. Моя відповідь має більше умов, тому що цю проблему неможливо чесно звести до простого «так» або «ні».

Я глибоко переконана, що чоловіки й жінки біологічно різні. Рівна гідність не вимагає від нас удавати, ніби ми фізично взаємозамінні. У середньому чоловіки мають фізичні переваги, які надзвичайно важливі під час штурмових операцій, окопної війни, евакуації поранених, тривалого перенесення важкого спорядження та виконання інших завдань, що потребують виняткової сили й витривалості. Визнання цього не применшує жінок. Воно лише означає, що полем бою керує фізична реальність, а не політична теорія.

Водночас жінки мають сильні сторони, які сучасна армія не може дозволити собі ігнорувати. Жінки давно й блискуче працюють у розвідці та агентурній роботі, часто отримуючи доступ до місць, зв’язків та інформації, недоступних чоловікам. Вони незамінні в логістиці, медицині, кадровій роботі, комунікаціях і плануванні. Дедалі частіше жінки демонструють виняткові здібності й у технологіях, які змінюють сучасну війну, зокрема у застосуванні дронів та інших дистанційно керованих систем. Бути іншою не означає бути менш спроможною. Серйозна армія визначає, де кожна людина може бути найефективнішою, і відповідно формує свої сили.

Основний принцип має бути простим: стандарт повинен визначатися реальними вимогами бойового завдання. Якщо жінка відповідає цьому стандарту, її стать не повинна ставати перешкодою. Якщо вона йому не відповідає, політика не повинна знижувати планку. Те саме має стосуватися чоловіків. Америка шкодила сама собі щоразу, коли дозволяла ідеології випереджати військовий розсуд. Ворог не дає знижок, а полю бою байдуже, які теорії ми обираємо. Воно запитує лише одне: чи здатна людина виконати завдання, захистити своїх побратимів і вижити.

Повчальний приклад дає історія Сполучених Штатів. У березні 1944 року американців запитали, кого вони воліли б призвати для виконання небойових завдань: 300 тисяч незаміжніх жінок віком від 21 до 35 років до Жіночого армійського корпусу чи таку саму кількість одружених чоловіків, які мали родини. Сімдесят шість відсотків обрали жінок. Лише 16 відсотків обрали чоловіків-батьків. Коли на кону стоїть виживання нації, суспільство може бути готовим зобов’язати жінок служити.

Проте Сполучені Штати зрештою не запровадили загального призову жінок. Під час Другої світової війни майже 350 тисяч американок добровільно одягнули військову форму, з них понад 150 тисяч служили в Жіночому армійському корпусі. Вони відгукнулися на кампанії, які зверталися безпосередньо до їхнього патріотизму, професійності та почуття обов’язку. Наприкінці війни президент Рузвельт попросив Конгрес надати повноваження для призову медсестер через гостру нестачу медичного персоналу. Конгрес був близький до ухвалення цього рішення, але під час обговорення до Армійського корпусу медсестер добровільно вступили понад 10 тисяч жінок, і потреба в призові зникла.

Урок полягає не в тому, що жінок не можна мобілізувати за жодних обставин. Він полягає в тому, що держава спочатку повинна чітко визначити, кого і для чого вона потребує, по-справжньому звернутися до жіночого почуття мети й обов’язку, усунути перешкоди для служби та вичерпати можливості добровільного залучення, перш ніж вдаватися до примусу.

Щоб залучити до війська значно більше жінок, Україна повинна створити умови та інфраструктуру, які зроблять їхню службу можливою й ефективною. Жінкам потрібні серйозна підготовка, належно підігнані спорядження й бронежилети, відповідна медична допомога, компетентне командування та впевненість у тому, що жодне насильство чи знущання не залишиться безкарним. Вони мають знати: якщо їх буде поранено, про них подбають; якщо вони загинуть, їхню пам’ять буде гідно вшановано; а після завершення служби держава не залишить їх та їхні родини сам на сам.

Більшість цих зобов’язань так само стосується чоловіків. Це не аргумент на користь особливого ставлення до жінок. Це аргумент на користь армії та держави, гідних тієї жертви, якої вони просять від своїх громадян.

Добровільна служба вимагає довіри. Довіру неможливо створити гаслами або вибити примусом. Вона залежить від справжнього суспільного договору між людьми, які ухвалюють рішення в урядових кабінетах, і людьми, які через ці рішення житимуть або помиратимуть. Жертва не може рухатися лише в одному напрямку: від окопу до урядового кабінету. Влада, яка просить громадян ризикувати життям, повинна довести, що тягар розподіляється справедливо, з корупцією справді борються, командири несуть відповідальність, а люди з політичними зв’язками не живуть поза правилами, встановленими для всіх інших.

Україна також стоїть перед жорстокою стратегічною суперечністю. Їй потрібні люди, щоб вистояти сьогодні, але їй також потрібні діти й родини, щоб вистояти як народ завтра. Росія намагається не просто окупувати українську землю. Вона прагне стерти цілу націю, викрасти її дітей, знищити її мову й культуру та розірвати передачу української ідентичності від одного покоління до наступного. Україні потрібні захисники сьогодні, але їй також потрібні діти, родини й майбутнє. Жодна відповідальна мобілізаційна політика не може ігнорувати жодної зі сторін цієї реальності.

Цінність жінки не зводиться до її здатності стати матір’ю, і материнство ніколи не повинно використовуватися для того, щоб відмовити жінці в суспільній ролі чи обов’язку перед своєю країною. Але так само неприпустимо ставитися до материнства як до незручності чи застарілої суспільної функції. Дати життя наступному поколінню, виростити й сформувати його — це праця цивілізаційного масштабу. У війні, метою якої є знищення народу, збереження родини, культури, пам’яті, мови й самого життя вже є формою спротиву.

Жінки стали стратегічним полем боротьби для наших ворогів. Ми бачимо це буквально на окупованих територіях, де зґвалтування та примусова вагітність використовуються як зброя, а українських дітей забирають із їхніх родин. Але ми бачимо це й у боротьбі за свідомість жінок, їхню відданість і віру у власну цивілізацію. Наші вороги розуміють: жінки не лише дають життя наступному поколінню. Вони передають цінності, історії, ідентичність і моральний спадок, завдяки яким цивілізація здатна вистояти.

То якою є моя позиція? Жінки мають і право, і обов’язок брати участь у захисті своєї країни. Україна повинна цілеспрямовано й масштабно залучати їх до кожної ролі, де вони здатні відповідати необхідному стандарту та робити вирішальний внесок. Вона повинна створити умови, забезпечити лідерство і заслужити довіру, які спонукатимуть значно більше жінок служити добровільно.

Примусова мобілізація жінок не повинна бути немислимим табу, але її не можна перетворювати на просту арифметику. Якщо така потреба справді виникне, це має бути крайнім заходом, продиктованим реальними військовими потребами, підпорядкованим чітким і чесним стандартам та поєднаним із державною політикою, яка дає українцям можливість створювати родини, народжувати дітей і мати майбутнє.

Мій батько бачить мужність і спроможність жінок. Я також це бачу. Але я бачу й те, що держава зобов’язана зробити, перш ніж просити будь-якого громадянина заплатити найвищу ціну. Не потрібно стирати біологічну відмінність жінок, щоб довести їхню рівність у служінні, мужності чи патріотизмі.

Жінка може тримати на руках дитину і тримати рубіж. Ми не маємо права забувати ні про одну з цих сил. Жіночність і материнство не є перешкодами для оборони держави. У війні проти знищення нації вони є однією з найпотужніших форм зброї у боротьбі за виживання.

[loika @loika365]

@pohrizana А можливо у вас і черемха є?

[Meaghan Mobbs @mobbs_mentality]

Я закохалася в Україну так, як Джон Ґрін колись написав про кохання: повільно, а потім — в одну мить.

Я глибоко люблю країну, в якій народилася.

Я досі плачу, коли чую американський гімн. Коли бачу наш прапор, у мені озивається щось таке, для чого мені важко знайти слова. Я всім серцем вірю у великий американський експеримент — у сміливу ідею, що влада існує завдяки народові й для народу; що наші права даровані нам не державою, а Богом; і що свобода — це не те, що може дарувати нам влада, а те, чим наділив нас Творець.

Я служила в Афганістані, бо 11 вересня 2001 року мій батько був у Пентагоні. Я бачила, як на країну, яку я люблю, напали екстремісти, які ненавиділи все, за що ми стояли.

Я думала, що розумію, що означає боротися за те, у що віриш.

А потім, у 2022 році, я приїхала в Україну.

І тут усе, у що я вірила все своє життя — незалежність, жертовність, прагнення людини бути вільною — раптом стало реальністю.

Я бачила, як люди, які самі мають дуже мало, віддають надзвичайно багато іншим.

Я стояла в розбомблених церквах і благала Бога.

Я сиділа між двома стінами під час обстрілу й чекала ранку.

Я чула дзижчання FPV-дрона й думала: чи не по мене він летить.

Я стояла серед мішків із тілами й молилася, щоб ми змогли повернути імена тим, хто віддав найдорожче.

Я ходила серед полів українських прапорів і відчувала страшну ціну свободи.

І через усе це я ще глибше зрозуміла одну річ:

Свобода — це дар нашого Творця.

Життя, свобода і прагнення до щастя — це не просто красиві слова, написані колись на старому документі. Вони говорять про те, що закладено в кожній людській душі: право жити, бути вільним, самому визначати майбутнє своєї родини і своєї країни та відмовитися ставати на коліна перед тими, хто хоче все це відібрати.

Україна бореться за ці права щодня.

Не як за абстракції. Не як за гасла.

Життями.

Історія Америки навчила мене вірити, що за свободу варто боротися. Україна нагадала мені, чого насправді вимагає від нас ця віра.

Ми повинні допомогти Україні вибороти свободу, за яку стільки її синів і дочок уже віддали все.

З Днем Незалежності, Україно.

Країні, яка відмовляється ставати на коліна.

Слава Україні. 🇺🇦🇺🇸

[B&B Project @BBProject1]

Мелодія, яка відображає багатовікову історію українського народу — його біль, боротьбу, силу та незламність.

Музика Мирослава Скорика, яка говорить без слів. 🇺🇦

#ukraine #україна #деньнезалежності #бандура #bandura

[Радіо Свобода @radiosvoboda]

Кадри з місця удару РФ по торговому центру в Кривому Розі. Постраждалих вже майже сотня, шестеро людей загинули.

Президент України повідомив, що ударні дрони спрацювали у дві хвилі: через пів години після першого влучання і пожежі був повторний удар по рятувальних службах

[loika @loika365]

@EspresoTV Офіційна інформація - пропав безвісти

[Serhii Sternenko @sternenko]

18+
This is Kherson. A Russian drone operator hunts down a civilian fruit vendor and attacks him.

The Russian with the controller knows and sees what he is doing. A vile sadist, a subhuman, deliberately steers the drone at the poor man.

Reportedly, he survived.

[loika @loika365]

Мені подобаються квіти

[DSNS.GOV.UA @SESU_UA]

Київ: внаслідок російської балістичної атаки 9 людей загинули, ще 23 постраждали, серед поранених — 4 дітей. Виникла пожежі у 5 районах.
Найбільше жертв у Дарницькому районі.
Рятувальники продовжують ліквідацію наслідків удару

[Радіо Свобода @radiosvoboda]

Гіпермаркет «Епіцентр» у Кривому Розі після удару РФ.

Влада про постраждалих не повідомляла.

[Леся Українка @LesyaUA7Evropa]

Мадяра вам на ніч.
Дякую.
Я йому вірю

[Petrenko AndryiⒸ (Ukraine) @PetrenkoAndryi]

«Тіньовий флот» РФ іде на дно: СБС за чотири доби уразили 35 російських суден в Азовському морі
Сили безпілотних систем (СБС) Збройних сил України здійснюють безпрецедентну за масштабами повітряну операцію, методично знищуючи логістичні ланцюжки російських окупантів в акваторії Азовського моря.
Як повідомив командувач СБС Роберт «Мадяр» Бровді, у ніч проти 9 липня українські ударні дрони атакували та успішно уразили чергову масштабну групу плавзасобів — 14 суден так званого «тіньового флоту» РФ. Серед них опинилися 12 нафтоналивних танкерів (зокрема, «Ілля Рєпін», «Венера-3», «Пенелопа», «Челсі-6», «Аура» та підсанкційний «Галіаскар Камал»), один суховантаж «Меркурій» та буксир «Альфео» з баржею.
Катастрофічний тиждень для логістики Кремля
Нічний розгром 9 липня став кульмінацією чотириденного паливного каскаду, який СБС влаштували загарбникам. Загалом протягом 96 годин завдяки ефективній роботі підрозділів безпілотних систем було уражено **35 російських суден**:
*6–7 липня:* перші удари по танкерах, що здійснювали перевезення палива з Таганрога до окупованого Криму (уражено 10 суден).
*Ніч проти 8 липня:* атака на ще 9 російських танкерів.
*іч проти 9 липня:* ураження 14 плавзасобів (12 танкерів, суховантаж та буксир).
Усі уражені великі 140-метрові танкери дедвейтом близько 7 тисяч тонн перебувають під міжнародними санкціями та використовуються Кремлем для забезпечення пальним угруповання військ на окупованому півострові Крим та півдні України.
Не лише море: масовані удари по суші
Окрім погромів в Азовському морі, «Птахи Мадяра» паралельно вибили десятки сухопутних цілей ворога. Тільки за останню ніч оператори СБС атакували Сакську ТЕЦ у Криму, три великі бази паливно-мастильних матеріалів, станцію радіоелектронного придушення «Житель», паливозаправники та комунікаційні вежі окупантів.
Експерти зазначають, що така системна ліквідація тіньового танкерного флоту занурює російську воєнну логістику на півдні в глибоку кризу, позбавляючи окупаційну армію палива та маневреності. За словами самого «Мадяра», битва за паливне голодування ворога триває, а «флот хробаків» стрімко худне.

А навіщо Росії танкери, якщо в неї немає ні бензину, ні нафти?

Автор: @petrenkoandryi

[#ШОТАМ @Sho_Tam_]

Ці діти та підлітки свого часу стали жертвами російської агресії, а тепер завдяки Protez Foundation знову можуть повернутися до звичного життя та своїх улюблених занять ❤️‍🩹

У відео — лише частина юних українців, яким команда Protez Foundation допомагає опанувати нові кінцівки. Загалом на рахунку організації вже 23 історії відновлення дітей, які постраждали від російської агресії 🫂

🎥: protezfoundation

[loika @loika365]

Пам’ятаєте, коли ви приєдналися до X? Я пам’ятаю! #MyXAnniversary

[Леся Українка @LesyaUA7Evropa]

Момент підриву резервуару російською ракетою пво.
Це тоді коли вирвало кришку.
Дивіться

[kasha saltsova @kashasaltsova]

Жалю щодо пам'ятника Булгакову менше вже звісно, особливо якщо прибрати ботів, а решта звучить як:
"Какіє прєкрасниє люді прішлі із Росії нас убівать!"

[borisgroh @BorisGrohArt]

I'm preparing a shop update with new prints and original artwork.
Join the Collector List to be notified first.
https://t.co/FiiGBmkrGD