максокол

[⭐️Oles Filonenko⭐️ @FilonenkoOles]

Российская армия впервые за долгое время потерпела крупное поражение в Донбассе

ВС РФ были вынуждены оставить свыше 200 кв км на главном направлении наступления в Донецкой области, потеряв ключевой плацдарм севернее Лимана

[Terry F. @TerryNAFO]

Mykola Korzh, caído en combate en la región de Donetsk este verano. En el 2022 liberó su Bucha natal de la ocupación rusa; esta semana será enterrado allí. Se casó en mayo gracias a que sus compañeros lo relevaron en circunstancias difíciles. Memoria eterna 🕯️🇺🇦

[ПРАВИЙ СЕКТОР @praviy_sector]

Згадаємо.

12 років тому Україна втратила юного Героя — Георгія Тороповського.

Під час Революції Гідності Георгій став активним учасником подій. А згодом, приховавши свій справжній вік, у 17 років вирушив добровольцем на фронт у складі ДУК «Правий сектор». Згодом воював у 40-му батальйоні територіальної оборони «Кривбас», у розвідувально-диверсійному підрозділі.

Він пройшов найважчі бої. Під Савур-Могилою врятував життя побратимів, пережив Іловайськ.

17 вересня 2014 року Георгія вбили. Він їхав потягом із Києва до Дніпра. У тамбурі на нього напали, а його тіло згодом знайшли на колії. Георгію було лише 18 років. Єдиний син у матері.

Вбивців досі не знайдено. Тоді ж на проросійських ресурсах відкрито поширювали погрози та обіцяли винагороду за його голову.

Посмертно Георгій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та іншими відзнаками. Його ім’ям названі вулиці у Києві та Борисполі.

Пам’ятаємо. Не пробачимо. Не забудемо.

Вічна пам’ять юному Герою, який віддав життя за Україну. 🕯️🇺🇦

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він помер вдома від пухлини мозку. А тепер йому відмовляються ставити банер на Алеї пам’яті в рідному місті. Бо "не той статус".

Сергій Вознюк на другий день повномасштабного сам прийшов у військкомат.

Два з половиною роки служби. Дві контузії. Після другої - він перестав говорити, не впізнавав себе, не пам’ятав, хто він.

Рідні буквально витягували його з того стану в госпіталях Києва, Житомира, Звягеля та Андрушівки.

А потім лікарі знайшли пухлину мозку. Спочатку - нібито незначну, і його знову відправили на передову.

Та згодом КТ показало, що збільшилась. Судоми, втрата свідомості, слабкість у ногах.

Його перевели до штабу, потім визнали обмежено придатним, а згодом звільнили через інвалідність.

Лікар прямо сказав матері: "Він уже не боєць. І, на жаль, не жилець".

Вдома він прожив ще пів року. Помер 4 травня 2025 року. Набряк мозку через неоперабельну пухлину.

ВЛК визнала: захворювання виникло під час захисту Батьківщини. До служби він був абсолютно здоровою людиною.

Його поховали як військового. Але минуло понад три місяці - а банера на Алеї пам’яті в Андрушівці, де він народився й виріс, досі немає.

Матері відповіли: "У нього другий статус. Він помер не на полі бою, його тіло не привозила військова частина".

Для родини це звучить як ляпас. Адже людина віддала здоров’я і життя за країну - просто померла не в окопі, а вдома, на руках у рідних.

Міська влада каже: є рішення виконкому - вшановувати лише тих, про кого є сповіщення від військової частини про загибель у зоні бойових дій.

Але зараз ситуацію намагаються виправити: провели опитування серед родин загиблих, і більшість підтримали вшанування демобілізованих, які померли вдома.

Поки ж дружина й мати Сергія Вознюка їздять до Бердичева - до чужої Алеї Героїв, де його фото вже є.

Щоб у пам’ятні дні покласти квіти чоловікові й батькові. Бо вдома, у рідній Андрушівці, для нього місця на Алеї пам’яті не знайшлося.

[Олег Володарський @volodarskijo]

17 вересня на Чернігівщині попрощалися з чотирма захисниками України

Володимир Коваленко, 51 рік - народився 1 березня 1973 року. Загинув 27 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Новоолександрівка Покровського району Донецької області. Захисника поховали у Чернігові на кладовищі «Яцево».

Валерій Краліч, 53 роки - народився 20 квітня 1973 року в Прилуках, а з 1985 року жив у Срібному. Старший сержант Національної гвардії України загинув 12 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку. Його поховали у Срібному. У Валерія залишилися дружина та донька.

Олег Нестеренко, 37 років - народився 18 листопада 1986 року в Куликівці. До лав ЗСУ долучився у серпні 2022 року, служив у 208-й зенітній ракетній бригаді, а згодом — у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді. Загинув 24 червня 2024 року під час виконання бойового завдання біля Іванівського на Донеччині. Олега поховали у Куликівці. У нього залишилися рідні, а також син, народження якого він уже не встиг побачити.

Сергій Самошилов, 42 роки - народився 17 березня 1983 року, проживав в Оріхові Запорізької області. Військовий загинув 9 вересня 2025 року, а 17 вересня 2026-го з ним попрощалися та поховали у Ніжині. Інформацію про те, хто саме залишився у Сергія з рідних, у наданому матеріалі не зазначено.Вічна памʼять Героям!

[⭐️Oles Filonenko⭐️ @FilonenkoOles]

Вэнс уже понимает, что Трамп и администрация обосрались по всем фронтам, и умоляет дать ему второй шанс на выборах в ноябре. 😂 Иди мыть туалеты на автозаправку идиот!

[Олег Володарський @volodarskijo]

Вже чотири роки нема з нами Василя Пелиша,воїна з Старого Самбора -Айдарівця,якому в чотирнадцятому мокшани відрубали руку за тату з тризубом.Василь загинув 17 вересня двадцять другого біля Константинівки.

Памʼятаємо!Не забудемо!Світла памʼять!

Честь!

[medoyid_ua @LetsArmUKR]

A $60 million radar, hidden near a treeline, found by Ukrainian aerial recon. Coordinates passed to HIMARS.

First rocket lands close, second one deletes the target. Moscovia cannot close the loop of detecting, deciding, and striking within minutes.

Their air defense keeps losing the systems meant to protect it.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Навіки 27… Дмитро ПРОДАН повертається додому НА ЩИТІ…
Завтра, 18 вересня, Вінницька громада зустріне траурний кортеж із тілом загиблого Героя…

Просимо гідно зустріти Героя, утворивши «ЖИВИЙ КОРИДОР».

Прощання з Дмитром відбудеться 19 вересня.
09:30 Виїзд з “РЕКВІЄМ”, вул. Батозька, 12 в Монастир, с.Браїлів
11:00 - 12:00 - Відспівування в Монастирі
13:30 - Прощання на футбольному полі, вул. С. Зулінського

Чин поховання відбудеться на Алеї СЛАВИ Сабарівського кладовища о 15:00

Щирі співчуття рідним та близьким загиблого.
Вічна памʼять Герою…

Реквієм - ритуальна служба по Україні та закордоном.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Рідні відкрили труну і побачили тіло захисника в звичайному чорному пакеті. Без одягу у крові та синцях.

І це при тому, що офіційна причина смерті "пневмонія".

Андрій Дриль, позивний "Грузин", захисник із села Пукеничі на Стрийщині, загинув 7 вересня під час служби на Харківщині.

Його поховання мало відбутися 15 вересня. Але його перенесли. Бо те, що привезли рідним, не піддається поясненню.

Замість тіла, підготовленого до прощання, мати отримала чорний пакет. Без одягу. У крові, піску, саднах і синцях.

Спочатку рідним сказали: труну відкривати не можна. А вони відкрили, і запитань стало ще більше.

Офіційна причина смерті - пневмонія. Але стан тіла та ушкодження викликають серйозні сумніви.

Родина вимагає перевірити всі документи, платежі й відповідальних осіб: хто перевіряв тіло перед відправленням матері? Хто підписав папери? Хто вирішив, що це - прийнятно?

Львівський морг не мав права віддавати тіло немитим і непідготовленим. Цього не зробили.

Обласний морг є структурним підрозділом Університетської лікарні.
Її керівниця Ірина Папірник визнала: "Так, це наша помилка. Жахлива помилка. Зараз проводиться службове розслідування".

Помилка? Чи халатність, яка зламала матір назавжди?

Вічна пам'ять Андрію.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Сергій Кривобок став до лав ЗСУ у березні 2022 року. Воїн служив сапером екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.

На жаль, життя захисника обірвалось 12 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання у Харківський області.

Світла памʼять Герою.

[Олег Володарський @volodarskijo]

"У ту вирішальну мить вже поранений Сашко закрив собою вхід до укриття, прийнявши на себе близько десяти гранат, якими вороги закидали позицію і тим самим врятував життя своїм побратимам"

Його тіло до цього часу залишилось на полі бою…

Олександр Хомʼяк. Герой України. На жаль, посмертно.

Про його життя нам відомо небагато. Та подвиг, який він здійснив в останні хвилини свого життя, назавжди залишиться свідченням справжньої мужності.

Олександр був одним із восьми Титанів, які 67 діб тримали оборону опорного пункту «Пінчер» поблизу села Спірне на Донеччині, перебуваючи у ворожому оточенні.

16 вересня 2024 року ворог кинув проти них цілий штурмовий загін. Наші воїни прийняли бій.

Коли позицію почали закидувати їх гранатами, поранений Олександр закрив собою вхід до укриття. Близько десяти вибухів прийняв на себе, врятувавши побратимів ціною власного життя.

Найвищу державну нагороду за свого сина отримувала мама — Людмила Павлівна.

Олександр Хомʼяк — воїн батальйону «Свобода» 4-ї бригади «Рубіж».

Шана і честь Герою!

Сьогодні — друга річниця його загибелі. Друга річниця від дня, коли він віддав життя, щоб жили інші. Його немає серед нас, але його подвиг досі говорить голосніше за будь-які слова.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він провів 346 днів на позиції під Часів Яром: знищив 23 російських окупанти, а ще шістьох взяв у полон.

За цей подвиг Сергій Керницький, боєць 24-ї ОМБ, отримав звання Героя України.

У ближньому бою Сергій діяв просто і жорстко: спеціально підпускав ворога на 20–25 метрів, а потім зустрічав гранатою і добивав.

Каже, що робив це, щоб не промахнутися і бути впевненим, що ворог точно буде знищений. Стріляти здалеку, з-за кущів, сенсу не було.

Весь рік він вів відеощоденник. Знімав усе на звичайний телефон: атаки, трофеї, побут на позиції.

Зв'язку не було жодного, але телефон працював. Заряджав його від батарей, знятих із захоплених російських гранатометів СПГ.

Так збереглися сотні коротких відео: як горить бліндаж після влучання запальнички, як він рахує трофейні автомати, як смажить реберце на буржуйці та варить юшку.

До армії Сергій був будівельником на Хмельниччині. Мобілізувався 3 листопада 2024 року.

Спочатку думав, що пробуде на позиції три місяці, потім ще пів року. А вийшло майже рік.

Коли питав командира, чому так довго не міняють, відповідь була завжди одна: нема людей, нікого послати.

Позиція - це землянка три на чотири метри під Часів Яром. Пізніше її назвали "Керницькою" на його честь.

У перший же день заходу на позицію загинув побратим: снаряд пробив стелю і залишив дірку півтора на півтора метри.

Взимку Сергій стояв на спостереженні по дві години поспіль, бо на третю руки заклякали так, що автомат неможливо було перезарядити.

Бліндаж закладав мішками із землею та трофейними бронежилетами, щоб осколки не залітали всередину.

Буржуйку вивів трубами далеко через терен і засипав гілками, щоб дим не було видно з повітря і ворог не помітив укриття.

Патрони, гранати і навіть їжу він не просив у командира - усе збирав зі знищеного противника.

Так він назбирав 12 трофейних автоматів АК-12, бронежилет, лазерний приціл, сухпайки та сигарети.

У кінці січня 2026 року Сергій залишився на позиції сам. Спочатку загинув один побратим від ФПВ-дрона. Потім другий - той, з яким він провів майже рік на позиції. Осколок потрапив йому в артерію.

Сергій згадує, що зранку вони ще сміялися, а ввечері людина вже була небесною вартою. Просить, щоб земля була йому пухом.

Коли дрони зафіксували групу з восьми росіян, які рухалися захопити позицію, Сергій спалив усі спальники, розібрав трофейні автомати й викинув бойки далеко в поле, щоб нічого не дісталося ворогу.

Темної ночі він вийшов сам. Ішов як черепаха, бо ноги вже слабо тримали після контузій.

Двох загиблих побратимів забрати з позиції не зміг. Одного трохи присипав землею, другий залишився в бліндажі.

Сергій каже, що сам себе не може виправдати. Не знає, як пояснити це рідним і як дивитися їм в очі. Каже, що це страшно.

[КОРПУС ХАРТІЯ @khartiia_corps]

Сьогодні ми згадуємо друга «Бандераса» – бійця бригади «Хартія», Антона Бондаренка, героя на щиті.

Ми згадуємо друга «Бандераса» з невимовною вдячністю за все його життя та самопожертву заради України. Антонові назавжди 26. Слава навіки!

[Hochu dodomu @hochu_dodomu]

Мінус черговий генерал рф: здох Антон Груніс
Той самий генерал-майор, який на початку липня особисто рапортував пуйлу про «взяття» Костянтинівки на Донеччині і за це отримав зірку "хероя"

[СВЯТА РУСЬ @rus_svata15287]

Як звичайні українські айтішники, сталевари, водії, шахтарі перетворюються у воїнів від бога, воїнів титанів це зараз сама головна загадка для всього світу. Слава ЗСУ !

[Igor Вице-блогер @Igor12066848]

Продолжают появляться некрологи погибших в результате удара по командному пункту в Донецке 26 августа.

Среди погибших - начальник штаба МТО 25 армии ВС РФ Виктор Басенко

@kazansky2017

[Диалог.UA @Dialog_UA]

Сработал на опережение: военный РФ, которого готовили к "мясному штурму", застрелил командиров
https://t.co/77wcZxFE8b

[UKRAINIAN SQUAD🇺🇦 @ukrainiansquad]

Don’t stop supporting Ukraine! 🫶🌻

[Serhii Sternenko @sternenko]

Сили оборони уразили Сизранський НПЗ у Самарській області.

Його проєктна потужність становить близько 8,5–8,9 млн тонн нафти на рік.

У Таганрозі ракети вдарили по авіаційному науково-технічному комплексу ім. Бєрієва, де окупанти ремонтують та модернізують військові літаки. Також губернатор заявив про пошкодження складу Ozon.