Дорогі брати і сестри!
Від тисячолітніх святинь Києва – наших кафедральних соборів Святої Софії, Володимирського патріаршого та Михайлівського Золотоверхого, від української Печерської Лаври щиросердечно вітаю вас з Великоднем.
Воскресіння Христове – не символ і не легенда, але істина та реальність, яка ввійшла в людську історію і змінила її назавжди. Світло Христове, світло життя не просто колись, у давній час, засяяло через воскресіння Спасителя – через нашу віру в Христа воскреслого воно і нині стає для нас зброєю в боротьбі з темрявою віку цього.
Сьогодні наш народ переживає тяжкий час війни. Але навіть у цих обставинах не згасає те, що становить основу людського життя – віра, надія і любов. Саме в цьому полягає глибинний сенс Пасхи: свідчити про те, що навіть після найтяжчих випробувань можливе відродження, а серце людини, яке не втрачає любові, стає місцем, де зростає оновлене безсмертне життя.
Добрі побажання та слова надії на перемогу світла і правди нехай долинуть нині до всіх дітей України, де б ви зараз не були, і найперше – до наших героїв-захисників. Бажаю, щоби світле свято Христового Воскресіння збагачувало життя кожного своїм духовним сенсом, а Господь зміцнював усіх нас, дарував сили і мудрість для примноження добрих справ.
Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Тож наповнимось цим світлом, нехай воно буде нам зброєю проти зла, яке неодмінно зазнає поразки та осудження, бо воістину
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Я считаю, что украинская сборная должна сейчас просто встать и выйти из этого ебаного шапито.
Во-первых, шапито тогда не будет стоит уже вообще нихуя.
Во-вторых, оно и так-то уже не особо много стоит, кого сейчас волнуют чемпионы Олимпйских игр 1936 года, да и выжили ли они вообще.
И, в-третьих, свой наиглавнейший пьедестал в жизни Владислав уже завоевал.
Достоинство стоит дорого, ничего не поделаешь.
Медперсонал з Тернополя які поїхали під Павлоград і там працюють розповідають дивні речі :
1. Військовий ( керівник) що віддає накази мобільним групам збивати шахеди віддає дивні накази.
За кожен збитий шахед є грошова винагорода,
..збив 5 шахедів - віддай кошти за два керівництву!
2.При масованій атаці , якщо йде колона шахедів на Захід, - керівник каже збивати декілька...- нехай решта "хахли" збивають
Це бред Тернопільського медперсоналу? Чи такі й насправді реалії сьогодення?
Хтось може прокоментувати це чи то жах і несінитниця?
Хто що скаже?
В Буковелі блекаут.
Відпочиваючі фіксують момент переходу на генератори.
Не працювали підйомники.
*
Тобто, таки сиділи на енергії з Бурштинської ТЕЦ.
А в очі всим сцяли про імпорт з-за кордону.
Джон и Йоко ждут, пока служанка застелит им кровать, чтобы они могли продолжить свой протест против капитализма и несправедливости.
Леваки не меняются никогда.
Коли я потрапив у полон, окупанти намагалися принизити, волали про те, що я нібито виступив проти “братів”. Я твердо відповів: «По-перше, ви нам ніколи не були братами. А по-друге – не я прийшов на вашу землю зі зброєю, це ви вдерлися до нашої». За кожне слово українською мене били — жорстоко, нещадно. То ж чи має значення мова...
В Оленівці мене перевели до камери смертників — «двохсотих». Там нас підірвали. Я вижив дивом: лишилася неушкодженою тільки права рука, решта тіла — у уламках та болі. Разом із кількома важкопораненими побратимами ми чіплялися за життя всупереч усьому.
У лікарні Донецька поводилися, наче ми не люди. Охорону дали з місцевих, які дивилися на нас із ненавистю. Коли від втрати крові мене почало трясти, один із них поставив каталку під кондиціонер і вмикнув мінус шістнадцять. Я лежав без одягу під крижаним повітрям чотири години. Персонал мовчав. Санітарки возили нас так, що ми врізалися в стіни. Перев’язку зробили тільки на четвертий день. Уламок із тіла довелося витягати самому.
Коли повернули в Оленівку, на нас чекала нова «прийомка». Я підтримував побратима без ноги, а нас обох били. Змушували сидіти навпочіпки годинами з перебитими кістками. А вони лупцювали, лупцювали, лупцювали…
Дорогою на обмін зав’язали очі так туго, що біль пульсував у скронях. Ми не бачили нічого. Але після літака я на дотик відчув м’які велюрові сидіння автобуса й зрозумів: ми їдемо додому.
Кожен українець має запам’ятати: росіянин ніколи не був і не буде нашим братом. Тому забудьте раз і назавжди про фразу «какая разніца».
Олександр «Авокадо» Гришин.
З 2014 року — у лавах самооборони.
25 лютого 2022-го добровольцем поїхав до Маріуполя, став до строю в «Азові».
Азовсталь — Оленівка — барак «200» — Донецька лікарня — знову Оленівка.
Обмін. Реабілітація. І знову — служба.
Нескорений. Незламний. Український воїн. Олександр Гришин. На таких тримається Україна.
❗️"Ваша боротьба надихає, а те як ви смажете російські дупи - це просто фантастика" - Шварцнеггер.
Український телеграм якось не помітив привітання Арнольда з Днем Незалежності.