маленька зараза 👾

а шо якшо писати все в щоденник, а не в твіттер 🧐

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

краще сама, аніж з будь-ким
марто, пам’ятай це, якщо захочеш зробити хуйню

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

Ранковий Львів у вихідні прекрасний

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

якась пісня жадана😂

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

чому це звучить так романтично: вона з ближнього центру Львова, а він з Салтівки у Харкові

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

ні-ні-ні, я не готова знову наткнутися на колишнього кавалера
боже упаси

треба просто нагадувати собі як мені було погано раніше і скільки я проплакала за ним. краще не треба.

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

напевно я дуже погана людина, бо розплакалась прямо на тренуванні, коли дізналася, що вже 3 за останній рік подруга виходить заміж

і всі ці пари сформувалися на моїх очах за останні роки
а я навіть не можу дійти до етапу стосунків)

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

В принципі я можу так одягатися на роботу, бо у мене жіночий колектив здебільшого))))

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

З вами в офісі працює ВОНА

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

Треба качати спину та поясницю, бо не можу довго стояти на мітингах 🫠🫠🫠

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

мені так бракує людей з якими можна спонтанно поїхати в карпати на вихідні 😭😭😭

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

наскільки важливо проти мати когось поруч) когось маленького та пухнастого, що буде лежати біля тебе

[Alina Sarnatska @ASarnatska]

Залишайтеся частково мʼякими.

Моя баба була цільнометалева. Їй щойно виповнилось сімнадцять років, коли в село прийшли німці. Вона заховалась на горищі, щоби не “угнали на роботу”. Того разу її не знайшли, але за кілька тижнів упіймали в полі, посадили в вагон для худоби і повезли в Німеччину. Вона втекла за сотні кілометрів і пішки повернулась в село. Баба казала, що у війну всі жили важко, але їй пощастило. Вона до самої своєї смерті годувала бездомних котів. Дід був проти, але вона все одно годувала котів. Але цей текст не про неї.

Якось так сталось, що у двох моїх знайомих за минулий місяць почали труситися руки під час обстрілів. Раніше не трусилися, а тепер почали.

Я це знаю, бо вони мені розповіли. Всі знають, що мене трясе під час обстрілів, тому люди розповідають мені такі речі. Одного дня на Донеччині під час обстрілу мене поплавило і вже ніколи не відпустило. Можна сказати, що я - амбасадорка людей, які трясуться під час обстрілів.

І от, за минулий місяць пишуть мені одразу дві знайомі. І обидві починають зі слів: «Не розумію, що зі мною раптом сталося».

НЕ РОЗУМІЮ ЩО ЗІ МНОЮ РАПТОМ СТАЛОСЯ

Отак пишуть мені обидві знайомі.

Пʼять років росіяни обстрілювали цих жінок та їх дітей дронами, ракетами, ракето-дронами і дроно-ракетами. Лякали ядерним ударом. Вперше в історії людства запускали міжконтинентальну балістичну ракету середньої дальності. Намагалися взяти їх в оточення. Лякали ядерним ударом. Пробували заморозити посеред зими знищуючи енергетику. Обстрілювали дамбу, щоб затопити два райони міста. Лякали ядерним ударом. Випробовували на них усі існуючі в світі технології доставки вибухівки на відстань понад 300 кілометрів. Організовували теракти. Ну і знову ж таки - лякали ядерним ударом.

Сьогодні вночі росіяни запустили по Києву 37 балістичних ракет і це найбільша в історії кількість балістичних ракет по одному місту в одній атаці. Попередній світовий "рекорд" — це 28 балістичних ракет, якими вдарили по Києву в ніч на 2 липня 2026 року

І ось мені пише Валя: «Було все нормально, і тут РАПТОМ щось зі мною сталося. Всі крім мене сплять вдома, одна тільки я якась нервова».

А ще у мене є одна колега з Німеччини. Німкеня. На минулому тижні вона надіслала нам листа, що не зможе вчасно перевірити звіт тому, що біля її офісу почали будівельні роботи. “Робочий графік будівельників співпадає з нашим робочим графіком і нам заважає шум, тому доведеться перенести терміни” написала німкеня. Я відкрила цей лист вночі, під час роботи з колегою українкою. Ми працюєм вночі, коли треба вкластись в строки.

Мої знайомі жінки після обстрілів “беруть себе в руки”, відводять дитину в садок і йдуть на роботу. Бо треба годувати дитину, ще й заплатити за приватний садок з укриттям, якщо в державному немає укриття. Мої знайомі жінки сплять зі своїми дітьми в коридорі багатоповерхівок, на паркінгах, в метро, в підземних переходах. “Все нормально” кажуть вони. “Було гучно, але все нормально” кажуть мої знайлмі жінки після рекордної кількості балістичних ракет запущених по одному місту. А якщо в них трясуться руки - дивуються і навіть звинувачують себе в слабкості. Адже все нормально.

Мою бабу звали Діна, але в паспорті Анісія. Так тоді часто бувало. Батькам подобалось імʼя Діна, але їх бажання не мало значення. Записали “як положено”, тобто по-церковному календарю. Тому в моєї баби було два імені. Коли мене хтось питав, як звати мою бабу, я казала “Діна, але в паспорті Анісія”. Дорослі не дивувались, лише кивали у відповідь.

І моя баба була цільнометалева.

Баба Діна називала мене “дитина”. Так само, як і сусідських дітей. Іноді мені здавалось, що вона не знає, як мене звати. Її дуже злило, коли я лізла до родичів обійматись. Одного разу в гості прийшла бабина сестра, я сіла їй на коліна і обійняла руками. Баба Діна накричала на мене: “Ану злізь, не позорся, ти вже здорова дівка!”. Мені було сім. Вона дуже боялась, що мене розбалують. Коли я плакала, вона казала матері: “От бачиш, розбалувала, як вона жить буде?”.

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

> зберігати рілси на майбутнє, щоб одного дня скинути йому в надії знову розпочати розмову

[Greys Quotes @GreysAnatomyHD]

the glow up

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

єдина магія ранку, яка в мене буває це не проснутися о 5-6))) а не спати до 5-6

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

сьогодні я кріпова лялька

[маленька зараза 👾 @willnverguess]

а можна не зустрічати щодня на акціях колишніх кавалерів, яких я б хотіла більше ніколи в житті не зустрічати 🙂🙂🙂