Ruslan

[пруца @ppruzaa]

скількох же він вивів з небуття і провів до спокою, скільком дав шанс знайти шлях додому

тепер пішов сам

честь.

[Експресо ◼️ @Ivanivna__]

Таких людей втрачаємо 💔
«Пацани, я вас знайду…»

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він брехав мамі про університет, а сам воював у Пісках. Сьогодні йому могло б бути 31, але назавжди - 19.

Степан Стефурак загинув 22 вересня 2014 року в день народження батька та старшого брата. Йому було 19.

Наймолодший боєць "Правого сектора" з Городенківщини воював потай від рідних. Казав - навчається у Тернопільському технічному, а насправді перезаряджав автомат на передовій.

Коли обирали позивний, він не вагався - "Двадцять четвертий". Номер його рідної хати, місця в автобусі, що вирушав в зону АТО та номер у списку бійців.

Матері він казав, що проходить практику. Що не бере слухавку, - бо дивився кіно з друзями. Та просив грошей на новий ноутбук - нібито той згорів.

Після загибелі вона дізналася правду: ноутбук пробила куля.

За місяць до смерті він обмовився, що хоче залишити університет і піти у військове. Мама здивувалася - його ж через короткозорість навіть у строкову не брали.

У день загибелі він уранці привітав батька з 50-річчям. А вечері його вже не було.

Матері подзвонив чоловік: "Нашого Стьопу в АТО вбили". Вона не повірила - він же в університеті.

Старший брат Василь воював тоді в Дебальцевому й не зміг відповісти на останній дзвінок Степана. Він і досі не святкує свій день народження.

Степана поховали в рідному селі поруч із могилою січових стрільців. На надгробку - його власні слова: "Зі щитом або на щиті". На підніжжі - уривок із вірша, який він написав на Майдані.

Він співав на фронті під гітару й підіймав дух побратимам. Писав вірші, які стали пророчими:

"Мамо, не плач. Я повернусь весною. У шибку пташинкою вдарюсь твою".

Вічна пам'ять Герою.

[⚒️🌹яна східна @jana_skhidna]

😭💔

без слів...

[Руді @marakasyk]

Олексій Юков, керівник пошукового загону «Плацдарм», загинув.

Людина неймовірної мужності, честі та людяності. Людина, яка повернула додому сотні, а можливо й тисячі наших полеглих захисників, щоб їхні рідні могли попрощатися з ними гідно.

Важко знайти слова, які могли б передати масштаб цієї втрати.

Світла пам'ять.
Вічна честь і слава, пане Олексію

[ПРАВИЙ СЕКТОР @praviy_sector]

Олег «Дуб» Шелетин — на щиті

Друг «Дуб» був активним бійцем НВР «Правий сектор» від перших років існування руху — з 2014–2015 років. Брав участь у російсько-українській війні в часи АТО/ООС у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Він завжди залишався поміркованим, спокійним і послідовним у словах та вчинках, справжнім побратимом, готовим виконати будь-яку працю заради спільної справи.

З перших днів повномасштабного російського вторгнення разом із побратимами ДУК ПС став на захист України. Після звільнення Київщини та Чернігівщини воював на Харківщині. У 2023–2025 роках у складі артилерійської батареї 2-го батальйону імені Тараса «Хаммера» Бобанича 67-ї окремої механізованої бригади нищив російських окупантів. Без нарікань, без вагань, упевнено й сумлінно виконував бойові завдання на Донеччині та Курщині.

У 2026 році проходив службу у підрозділі цивільно-військового співробітництва батальйону, де проявив себе як ініціативний, відповідальний та надзвичайно ефективний боєць.

2 серпня 2026 року друг «Дуб» загинув, захищаючи Україну та кожного з нас.

Дякуємо тобі, друже, за братерство, мужність, вірність обов’язку й незламність на шляху боротьби за Українську Державу.

Вічна вдячність!
Вічна слава!
Вічна пам’ять!

Друг «Дуб» назавжди залишиться в строю.

Прощання з Олегом Шелетином відбудеться у Тернополі в четвер або п’ятницю. Про час і місце буде повідомлено додатково.

[Олег Володарський @volodarskijo]

"За дві хвилини вона стекла кров'ю на руках у чоловіка і він не зміг її урятувати": життя, війна та загибель Алли Пушкарчук.

Вона встигла сказати лише одне: "Мені дуже погано, я не відчуваю ніг і втрачаю свідомість".

Чоловік виніс її з побитого авто, поклав на траву й намагався зупинити кров, але за дві хвилини Алли не стало.

Осколок російської ракети пробив багажник, два крісла й застряг у її спині.

Це історія 29-річної волинянки з позивним "Рута", яка воювала з 2014 року - від Майдану до останнього подиху на Покровському напрямку.

У 19 років Алла кинула університет Поплавського й пішла в "Правий сектор". Потім - "Десна», Донеччина, Добровольчий корпус.

Чотири роки працювала військовою фотографкою та журналісткою в АТО, але цього їй здалося мало.

Мамі Лесі донька казала: "Я не можу сидіти вдома, поки там гинуть люди".

З Максимом вони познайомилися ще в АТО, зустрічалися три роки, а 14 жовтня 2023-го - офіційно стали чоловіком і дружиною.

Разом пішли в тероборону Києва в лютому 2022-го, разом приєдналися до ЗСУ, разом служили в мінометному розрахунку 58-ї бригади на Куп'янському та Бахмутському напрямках.

Він був поруч з нею до останньої секунди.

25 квітня 2024 року Леся Пушкарчук безтурботно поїхала в магазин по продукти. Повернулася - а на телефоні десятки пропущених від Максима.

Він ніколи раніше не дзвонив так настирливо. Серце тьохнуло ще до того, як вона натиснула "прийняти" дзвінок.

- "Максим сказав: "Немає Алли". Я почала кричати на всю хату..." - згадує мама.

Авто подружжя потрапило під обстріл біля селища Удачне. Осколок виявився фатальним.

Алла померла за дві хвилини на руках у чоловіка, просто на траві. Він не зміг її врятувати.

29-річну бійчиню "Руту" поховали в рідному селі Сокіл на Волині.

У червні 2024 року президент посмертно нагородив її орденом "За мужність" III ступеня.

Дівчина, яка могла стати театрознавицею, стала легендою. Історія, яку має пам'ятати кожен. Пам'ятаймо.

[Румынская сотня 🇷🇴🇪🇺 @latiniano]

гражданин Молдовы доброволец Влад Томша погиб в бою за свободу и независимость Украины против русских оккупантов на востоке страны

наши

Герою Слава! ✔️ 🇲🇩🇺🇦

[Олег Володарський @volodarskijo]

В останню путь проведуть :

Нікола Чернобай,
Степан Кафлюка,
Віталій Кучера.

Вічна памʼять!

[Олег Володарський @volodarskijo]

Новий день. І знову 9 ранку. Час, коли ми згадуємо наших загиблих воїнів. Тих, завдяки кому наша держава все ще тримається й буде триматись далі.

Сьогодні, поряд з іншими, ми згадуємо українського Героя Андрія Михна з Чернігівщини.

Він народився 14 червня 1999 року в місті Городня. Закінчив військовий ліцеї в Чернігові та Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого в Харкові, де здобув ступінь магістра права. Протягом 2019-2021 років брав участь в ООС у складі добровольчого підрозділу «Фрайкор».

Після початку повномасштабного російського вторгнення Андрій ніс службу у ТрО. З 2024 року - у 414-й окремій бригаді безпілотних авіаційних систем «Птахи Мадяра». Спочатку був командиром взводу, з весни 2025-го - командиром роти ударних БпЛА.

На жаль, 3 липня 2025 року в районі села Іванівське Дніпропетровської області Андрій Михно загинув. Це сталося внаслідок атаки ворожого FPV-дрона...

Захисник був удостоєний звання «Герой України» (посмертно) з врученням ордена «Золота Зірка».

Світла пам’ять Героєві та всім загиблим захисникам України!

[Rohoza (Дев'ятий) Mykhailo 🇺🇦🇱🇹🇨🇦 @Oct7NeverForget]

🇺🇦😭

Our Beloved Panamanian Brother Leonardo Andres Lamela Rodriguez, who had been serving in Ukraine as a Volunteer succumbed on the Battlefield.

Honor, Glory and Gratitude To Our Brother.

[Olena Rohoza @OlenaRohoza]

😭🇺🇦

Our Beloved Moldovan Brother Vladimir Tomsa, who had been serving in Ukraine as a Volunteer succumbed on the Battlefield.

Honor, Glory and Gratitude To Our Brother.

[Olena Rohoza @OlenaRohoza]

😭🇺🇦

Our Beloved French Brother Nathan Commaret, who had been serving in Ukraine as a Volunteer succumbed on the Battlefield.

Honor, Glory and Gratitude To Our Brother.

[Mykhailo Rohoza @MykhailoRohoza]

😭🇺🇦
Our Beloved Scotish Brother Stefan Timothy Sivers, who had been serving in Ukraine as a Volunteer succumbed on the Battlefield.

Honor, Glory and Gratitude To Our Brother.

[Mykhailo Rohoza @MykhailoRohoza]

🇺🇦😭
Our Beloved Canadian Brother Quintin Hrkac, who had been serving in Ukraine as a Volunteer succumbed on the Battlefield.

Honor, Glory and Gratitude To Our Brother.

[жозефина бонапард @gozefinagold]

Вона рятувала життя побратимів та загинула через влучання ворожого БПЛА в евакуаційне авто.
Це була жінка, за якою на прощання прийшли ті, кому вона подарувала друге життя.
30-річна Олександра Ліскунова, старший сержант ЗСУ, загинула 26 січня 2026 р під Новомиколаївкою ⬇️

[Олег Володарський @volodarskijo]

Їй було лише 20 років. Учора вночі, коли після російського удару по Києву людям знадобилася допомога, Віталіна Яровенко не залишилася вдома. Як доброволиця вона поїхала на місце трагедії рятувати людей.

Там її життя обірвав повторний удар.

Віталіна, яку друзі знали за позивним «Фрау», народилася 16 квітня 2006 року. Вона навчалася на 4-му курсі Києво-Могилянської академії за спеціальністю «Психологія».

У свої 20 років Віталіна вже була інструкторкою Військового вишколу Могилянки. Навчала інших навичок, які під час війни можуть урятувати життя.

Організовувала збори для підрозділів Збройних сил і Національної гвардії України. Брала участь в акціях на підтримку українських військовополонених. Працювала у сфері комунікацій у Федерації роботодавців України.

Та найкраще про неї сказали побратими й посестри:

«Віталіна була з тих, хто вчить інших не словами, а власним прикладом. Та, про кого можна дійсно сказати: людина доброї волі».

Такою вона залишилася і в останню ніч свого життя. Не чекала, поки поїде хтось інший. Вирушила туди, де було небезпечно, бо там залишалися люди, яким була потрібна допомога.

Вона вивчала психологію, проводила військові вишколи, допомагала захисникам і нагадувала суспільству про українців у російському полоні.

Її життя обірвалося там, куди вона приїхала рятувати людей.

«Ніхто більшої любові не має над ту, як хто душу свою поклав би за друзів своїх».

Віталіні Яровенко — назавжди 20.

Світла пам’ять «Фрау».

[Олег Володарський @volodarskijo]

Єдиний син, єдина дитина…
СЕРГІЙ ШТЕФАН
23 навічно

Народився 22 листопада 2001 року в Києві. З ранніх років захоплювався спортом, навчався у музичній школі та вивчав іноземні мови. Освіту здобував у столичних ліцеях №6 та №193 із поглибленим вивченням української мови й літератури, а згодом закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, отримавши диплом за спеціальністю «Комп'ютерні науки».

Рідні та друзі пам'ятають Сергія як щиру, доброзичливу, сміливу й надзвичайно харизматичну людину. Він легко знаходив спільну мову з людьми, завжди був готовий підтримати близьких і ніколи не залишав друзів у біді.
Із перших місяців повномасштабної війни Сергій добровільно став на захист України. У квітні 2022 року вступив до Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», а вже 15 липня офіційно мобілізувався до 4-ї тактичної групи 7-го центру Сил спеціальних операцій ЗСУ. Розпочав службу бойовим медиком, паралельно продовжуючи навчання в університеті. Свою дипломну роботу він успішно захистив дистанційно, перебуваючи на бойових позиціях поблизу Бахмута.

В листопаді 2022 року Сергій перейшов до 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. Після реорганізації підрозділу у 2024 році служив командиром мінометного розрахунку 1-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла.
«Сергій віддавав себе повністю – на найгарячіших напрямках і з колосальними результатами. Їхня батарея входила в п’ятірку кращих в Україні за ефективністю знищення окупантів. Один із найкращих, вмотивованих і вірних синів своєї країни, ШТЕФАН – взірець воїна, людина честі та слова. Завжди готовий виконати будь-яке завдання. Сергій був справжнім мотиватором: завжди на позитиві, з тонким почуттям гумору, навіть під час бойових виходів піднімав бойовий дух побратимів. Такі воїни, як він, народжуються раз на століття. Тепер Сергію назавжди 23... Але він встиг зробити більше, ніж дехто за все життя», – написала мати Інна Штефан.

Позивний «Штефан» загинув 23 грудня 2024 року поблизу Покровська на Донеччині. Під час виконання бойового завдання він отримав смертельну вибухову травму.
За особисту мужність і самовіддане служіння державі молодшого сержанта Сергія Штефана посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на Лісовому кладовищі в Києві. У нього залишилися батько й мати.

Як важко втрачати єдину дитину!
Єдине сонце у вікні, єдину радість!..
Схилімо голови…

[Український часопис @falledlenin]

01.08.1984 народився Володимир Єжов («Fresh», «Вус») — вояк ЗСУ, ком.підрозділу аеророзвідки 23 бат.спец.призначення Окремої президентської бригади. Геймдизайнер, один із розробників гри S.T.A.L.K.E.R, «Козаки». Загинув 22.12.2022 у боях під Бахмутом. Мав двох синів.