Константин Филипенко

[Rohoza (Дев'ятий) Mykhailo 🇺🇦🇱🇹🇨🇦 @Oct7NeverForget]

🇺🇦🇺🇦🇺🇦

00:30, October 16, 2026

Address by Ukrainian President Volodymyr Zelensky to U.S. President Donald Trump

Dear Mr. President,

The war in the Middle East is causing enormous suffering to the people of every country in the region. Lives are being lost, cities are being destroyed, and innocent civilians are suffering.

But the consequences of this war are being felt throughout the world, including in Ukraine.

Because of the war with Iran, oil and diesel fuel prices have risen sharply. This means higher costs for transportation, food, and industrial production. In effect, every Ukrainian family is being forced to pay for a war in which we have absolutely no involvement.

That is why today I am addressing President of the United States Donald Trump with a direct appeal:

Mr. Trump, end this war immediately!

You cannot win it. Moreover, in my opinion, you have already lost it.

Once, in the White House, you said some very wise words to me. I remember them well. And today, I would like to remind you of those words:

Mr. Trump, you have no cards!

Continuing the fighting will only increase the number of casualties and the suffering of innocent civilians.

Ukraine has always stood for peace. And we cannot stand idly by while our American partners continue a war with no prospect of victory.

That is why I must warn you: if the United States does not cease hostilities against Iran, Ukraine will be forced to reconsider the extent of its military-technical and intelligence cooperation with the United States.

In particular, we will stop sharing classified information with the American side concerning Russia's latest ballistic missiles, cruise missiles, attack drones, guidance systems, and methods of countering them.

We will also be forced to suspend the transfer of our latest developments in drone technology and the unique combat experience gained by Ukrainian forces.

We cannot allow Ukrainian technology and intelligence to be used to prolong a war that must end immediately.

Mr. Trump!

I have tremendous respect for the American people. They are a great nation, deserving of peace, stability, and prosperity.

Unfortunately, you have failed to deliver that peace.

The American people should not have to suffer because of one politician's ambitions.

And neither should the people of Iran.

"I spoke with Iranian President Masoud Pezeshkian. He assured me that he genuinely wants peace but has been unable to reach an agreement with you, Mr. Trump, because of your categorical refusal to close all American military bases in the Middle East. And I believe that, for the sake of peace, you must be willing to make this compromise."

I am confident that the new United States Congress will be able to achieve peace through negotiations and the necessary compromises.

Perhaps even within 24 hours.

We stand for peace, Mr. Trump!

And I sincerely hope that you will finally listen to the voice of reason.

Glory to Ukraine!

[patrick p @ppow84]

“They all started screaming. It was a huge crowd of people. Not a dozen or so, but 7,500. They started screaming. There weren’t many Germans. There were Ukrainian policemen, but not many Germans.

A girl, probably about 6, got away from the group. Crawling through the clover, she got as far as my cart. A policeman saw her, and ran over to tell a German. And the German came and shot her, right beside my cart. You see what a terrible tragedy it was.”

- Kazymyr Vychnevsky, a Ukrainian farmer forced to push bodies into a mass grave with his plow, describing what he saw in 1942.

He also describes two teenage girls left standing beside the killing pit while the Germans drank:

“[Another German] brought two young girls. [...] He stood the girls by the pit. They were young, about 16 or 18. They were white as a sheet. [...] The two girls stayed by the pit. There was no place for them to run. It wasn’t the same, back then. There were no hiding places. The poor things just stood there, waiting.

“Then the German remembered them. He sent one of the others over. That guy took his gun and walked to the pit, totally drunk. Forgive me saying it, but he gave the girl a kick in the ass. She fell in the water, and swam.

“He shot at her, in the water. But he couldn’t hit her. He was too drunk. He kept missing.”

Sourced from Michael Prazan’s amazing doc, Einsatzgruppen: The Death Brigades (2009), Part II. I clipped and joined Vychnevsky's two sections, and kept the documentary's English subtitles.

[пояснительная бригада @axrbarsic]

# Дважды два — четыре, суки

## Злое слово о Джордже Оруэлле, который ничего не выдумал

Летом 2009 года тысячи сытых прогрессивных людей открыли свои модные читалки и увидели, что одной купленной книги больше нет. Они её не удаляли. Её стёрли ночью, с чужого сервера, вместе с заметками на полях. Деньги вернули, извинились, главный начальник конторы признал, что поступили «глупо и бездумно». Ну конечно. Как всегда.

А стёрли «1984». И заодно «Скотный двор». Самую знаменитую в мире книгу о том, как власть стирает прошлое, стёрли удалённо, одной кнопкой. Придумай я такой сюжет, редактор сказал бы: «Старик, это пошло, это в лоб». А жизнь не стесняется. Жизнь — пошлячка. Бьёт в лоб и ржёт.

Имя Оруэлла стало ругательством, которым любой обиженный блогер клеймит камеру на перекрёстке. Его Большой Брат стал телешоу, где жирные идиоты живут под объективами и дерутся за сосиску. Все думают, что знают про Оруэлла всё. Нихрена они не знают. Главное про него вот что: он почти ничего не выдумал. Он был не фантаст, а свидетель. Он видел это сам — в бирманских джунглях, в испанских окопах, где ему прострелили горло, в лондонских радиостудиях, где правду готовили к эфиру, как котлету к обеду. Он не пророчествовал. Он предупреждал. И не далёких потомков, а тебя. Да, тебя, с телефоном в руке.

## Нора на краю света

Декабрь 1948 года. Остров Джура, край Шотландии. Атлантический ветер лупит в стены одинокого каменного дома Барнхилл. До деревни полдня по раскисшей колее. Ни телефона, ни электричества. Воняет торфом, керосином и самым злым дешёвым табаком в Британии.

На кровати, обложившись подушками, сидит очень высокий, очень худой человек с тонкими усиками и провалившимися глазами. Ему сорок пять, выглядит на семьдесят. Туберкулёз жрёт его лёгкие, как крыса хлеб. На коленях пишущая машинка. Он печатает двумя пальцами. Буква. Кашель. Отдышаться. Буква. Врачи велели лежать в больнице. Он плюнул на них, чтобы сидеть сейчас на этой вонючей кровати и долбить по клавишам.

Вот что мне здесь нравится больше всего. Человек пишет главную книгу о тотальной слежке в единственном месте на земле, где за ним не следит никто. Он спрятался от мира, как зверь в нору, чтобы описать мир, где спрятаться нельзя. Это не ирония. Это метод. Чтобы увидеть тюрьму, надо из неё выйти.

Через несколько недель его увезут в санаторий, через полгода книга выйдет, и мир больше никогда не сможет думать о слежке по-старому. Зачем умирающий так надрывается? Ответ лежит на сорок лет раньше, в школе, где восьмилетнего мальчика научили, что такое страх.

## Школа виноватых

Он родился в 1903 году в индийском Мотихари, и звали его Эрик Артур Блэр. Отец служил мелким чиновником в департаменте, который надзирал за опиумом. Вдумайтесь: великая империя, учительница цивилизации, торговала наркотой в промышленных масштабах, и папа главного обличителя лжи был винтиком этой машины. Семью Эрик язвительно звал «низшим слоем высшего среднего класса». Барин, а штаны штопаные. Самое унизительное положение на свете.

В восемь лет его сдали в модный интернат в Истборне. Там учились дети богатых, а Эрик был на скидке, и ему напоминали об этом каждый божий день: ты взят из милости, будь благодарен. Детей лупили тростью за любую ерунду. Мальчика, который мочился ночью, пороли и выставляли напоказ.

Тощий, хрипящий, далеко от дома. Мир, где за тобой следят каждую минуту. Где правила меняются без предупреждения и доказать невиновность невозможно. Знакомо? Биографы давно заметили: коридоры этой школы похожи на коридоры Министерства любви. Это была его первая рана и первый дар. Ребёнок, которого дрессировали чувствовать себя виноватым, на всю жизнь научился по запаху узнавать власть, которая ломает человека изнутри. Такому не учат в университетах. Это вбивают тростью по жопе.

Потом был Итон, где французский недолго вёл молодой Олдос Хаксли, будущий автор «О дивного нового мира». Два будущих кошмара в одном классе.

## Слон и виселица

В 1922-м девятнадцатилетний Блэр уплыл в Бирму колониальным полицейским. Пять лет жары, малярии и ненависти местных, которая висит в воздухе гуще влажности.

Он видел казни. Потом написал рассказ о повешении, где приговорённый по дороге к виселице аккуратно обходит лужу. Через две минуты ему сломают шею, а он не хочет промочить ноги. Этот жест ужаснул автора сильнее воплей: живой организм до последней секунды заботится о себе, а государство деловито его выключает.

А однажды взбесившийся слон растоптал человека. Блэр пришёл с ружьём, но слон уже мирно жевал траву. Опасности никакой. Только за спиной стояла толпа в две тысячи бирманцев и ждала выстрела. И белый господин понял: он, угнетатель, — марионетка тех, кого угнетает. Не выстрелит — засмеют, а смех для колониальной власти страшнее пули. Он выстрелил. Слон умирал больше получаса.

Запомнил он не слона, а ощущение, что тиран не свободен. Первый урок политики, ценнее всех кафедр политологии разом: власть калечит не только того, кого давят, но и того, кто давит. Палач тоже в клетке, просто в позолоченной и с ружьём.

В 1927-м он объявил семье, что в Бирму не вернётся и будет писателем. Начались годы нищеты, выбранной добровольно: ночлежки, сбор хмеля с бездомными, посудомойка в парижских подвалах по пятнадцать часов, бесплатная больница с пневмонией. Вчерашний командир полицейских. Я уважаю такие биографии. Это единственный способ узнать мир: опуститься на дно и посмотреть снизу, где у этого мира яйца.

Первую книгу, о жизни на дне, он подписал чужим именем. Джордж — самое английское имя. Оруэлл — речка в Саффолке. Эрик Блэр умер, родился Оруэлл. Но главный урок о том, как устроена ложь, ждал его в Испании.

## Пуля в горло и враньё в газетах

Декабрь 1936-го. Он едет журналистом, но видит Барселону — и передумывает. Город в революции: официанты не берут чаевых, все говорят «товарищ», рабочий класс впервые стал хозяином. От такого сносит крышу, и это прекрасно.

Он записался в ополчение маленькой левой партии ПОУМ — не по программе, а потому что в эту казарму направили первой. Историю вообще делают не по программам, а по случайным казармам. Арагонский фронт: ни винтовок, ни патронов, ни жратвы. Вши, мороз, скука. Кто не воевал, пишет про героизм.

В мае 1937-го он на секунду высунулся над бруствером, и снайпер всадил ему пулю в горло. Навылет, мимо артерии. До конца жизни он говорил тихо и хрипло. Человек, которого едва слышно, написал книгу, которую слышит весь мир.

Но страшнее пули было другое. В Барселоне свои убивали своих. Его партию объявили вне закона, её лидера Андреу Нина похитили и, как считают историки, убили агенты советской тайной полиции. Вчерашние бойцы за ночь стали «фашистскими шпионами». Оруэлла с женой искали, и они бежали во Францию.

А потом он сел читать лондонские газеты. События, которые он видел сам, были описаны как на другой планете. Бои, которых не было. Победы, которых никто не одерживал. Заговоры, высосанные из пальца. А то, что было на самом деле, просто исчезло. И врали не только враги — врали свои, искренние сторонники добра и прогресса. Он понял: историю пишут не о том, что произошло, а о том, что должно было произойти согласно партийной линии.

Другу Артуру Кёстлеру он сказал: история остановилась в 1936-м. С тех пор правду знает только тот, кто видел сам, остальным достаётся версия. Полуфабрикат. Пугала его не конкретная ложь, а мир, где правду некому подтвердить. Свидетелей нет. Есть редакции.

## Комната сто один

Война. С 1941 по 1943 год Оруэлл работает на Би-би-си и учится, как новости становятся оружием, а «военная необходимость» оправдывает любую подтасовку. По распространённой версии, комната для совещаний там имела номер 101. Тот самый номер он потом даст самому страшному помещению литературы XX века. Отомстил начальству.

Эйлин служила в цензурном отделе Министерства информации, в мрачной белой громаде Сенат-хауса, которая, считается, и стала Министерством правды. Цензура, значит, работала у него буквально через постель. Из этих кусков — трость, виселица, испанская ложь, радиостудии, кабинеты цензоров — сложилась Океания.

## Как устроен ад

Уинстон Смит в Министерстве правды переписывает прошлое. Вчера газета обещала рост выпуска ботинок, сегодня выпуск упал — Уинстон правит вчерашнюю статью, будто прогноз изначально был таким. Старый экземпляр летит в «дыру памяти» и сгорает. Кто управляет прошлым, управляет будущим. Кто управляет настоящим, управляет прошлым.

Называется это двоемыслие: верить в две противоположные вещи, знать, что одна ложь, — и забыть, что знал. «Война — это мир. Свобода — это рабство. Незнание — сила». Бред шизофреника? В этом и смысл. Человек, который не замечает противоречий, проглотит что угодно, хоть ежа против шерсти.

Но самое адское — новояз. Нет слова — нет мысли. Каждый новый словарь тоньше прежнего. «Свободный» остаётся только в смысле «свободный от вшей». Политический смысл вырезан, и мысль о свободе собрать не из чего. Плюс сокращения: «Коминтерн» — уже не баррикады, а просто контора. Аббревиатура кастрирует смысл. Это не запрет говорить. Это лишение возможности думать.

Уинстон не герой. Тридцать девять лет, кашель, язва на лодыжке. На утренней зарядке инструктор с экрана называет его по фамилии: ниже наклоняйся, товарищ. Телеэкран в каждой квартире, выключить нельзя. Он показывает и смотрит, слышит шорох, считывает лицо. С каждой стены пялится усатая рожа.

Уинстон делает единственное, что может. Покупает старую тетрадь и пишет дневник. Законов здесь нет, нарушать нечего, но за это убивают. Потом он сходится с Джулией, которая обслуживает машины, сочиняющие романы для народа. Комната над лавкой старьёвщика, где вроде бы нет экрана. Любовь как последнее сопротивление. Секс как политика. С этим я согласен с юности.

## Две минуты ненависти

Каждый день — Две минуты ненависти. Все у экрана, на экране враг партии, и все орут, топают, швыряют чем попало. Это не наказание, а гигиена. Канализация для гнева: злость сливают на выдуманного врага, а не на тех, кто правит. И даже Уинстон, ненавидящий партию всем нутром, заражается. Никто не заставлял. Толпа заразна, как грипп.

А на Неделе ненависти оратору посреди речи передают бумажку, и он, не меняя интонации, объявляет врагом вчерашнего союзника, а врага — другом. Толпа без секунды замешательства подхватывает. Плакаты меняют за часы, архивы правят за ночь, а того, кто помнит, как было вчера, больше нет. И никто ничего не замечает. Не потому что дебилы, а потому что двоемыслие работает, как швейцарские часы. Это не книжка, это жизнь, и не в одной стране. Вчерашние «партнёры» становятся «фашистами» быстрее, чем ты допьёшь кофе.

Комната над лавкой оказывается ловушкой: за картиной экран, добрый дедушка-старьёвщик из полиции мыслей. Любовников везут в Министерство любви. Название — издевательство, как всё в этом мире.

## Сколько пальцев, Уинстон?

Там Уинстона встречает О'Брайен, которому он доверял больше всех. Никакой не заговорщик. Он семь лет ждал этой встречи, как паук.

И Оруэлл делает то, чего не делает ни одна обычная антиутопия: показывает не как партия убивает, а как она объясняет. О'Брайен ласково, как добрый доктор, говорит: покорность нам не нужна. Покорный, который ненавидит в душе, — всё равно враг. Нам нужно, чтобы ты любил. Не сломать, а перепрошить.

Четыре пальца. «Сколько?» — «Четыре». Ток. «Сколько?» — «Четыре». Ток. Цель не в том, чтобы он сказал «пять» — под током любой скажет. Цель в том, чтобы он увидел пять. Если человека можно заставить поверить, что дважды два — пять, его можно заставить поверить во что угодно.

И последняя ступень — комната 101, где каждому показывают его главный страх. Для Уинстона это крысы. Клетку с голодными тварями подносят к лицу, и он орёт: «Сделайте это с Джулией! Не со мной!» Жутко не то, что его сломали. Жутко, что в эту секунду он правда этого хотел. Система просто нашла точку, где ломается любой, и нажала. У каждого есть такая точка, кто бы что о себе ни думал. Не врите себе.

Оруэлл с детства панически боялся крыс. Свой страх он отдал герою. Писатель торгует собственными потрохами, другого товара у него нет.

Потом Уинстона отпускают. Кафе, дешёвый джин, экран. Последняя фраза: он любил Большого Брата. Не покорился — полюбил. Победа тоталитаризма не в расстреле, расстрел — признание поражения. Победа — в пьяной благодарной улыбке. И итог одной картинкой: будущее — это сапог, вечно топчущий человеческое лицо. Вечно, блядь. Не до понедельника.

## Русский корень и мёртвая жена

У каждой детали этого кошмара был предшественник, и главный из них наш. Корабельный инженер Евгений Замятин, строивший ледоколы в английском Ньюкасле, в 1920-м написал «Мы»: номера вместо имён, стеклянные дома, Часовая Скрижаль, фантазию удаляют хирургически. В СССР роман не напечатали — сперва он вышел в Нью-Йорке, на родине только в конце восьмидесятых. Замятин в 1931-м попросился у Сталина за границу, его, к общему изумлению, выпустили, и в 1937-м он умер в Париже в нищете. Классика: родина не печатает, чужбина не кормит. Оруэлл прочёл «Мы» и написал: у Замятина есть то, чего нет у Хаксли, — культ вождя и ритуальная жестокость. Так что запомните, патриоты и западники: главная антиутопия Запада выросла из русского корня. Опять мы всех опередили, и опять никто не поблагодарил.

Была Эйлин О'Шонесси, выпускница Оксфорда, острая на язык, которая поехала за ним под испанские пули. В 1944-м они усыновили сына Ричарда. В марте 1945-го Эйлин легла на простую операцию и не проснулась. Оруэлл, корреспондент в освобождённой Европе, узнал из телеграммы. Ирония злая, как сука: человек всю жизнь воевал с ложью империй и цензоров, а самый страшный удар получил от наркоза. После этого и была Джура, куда его пристроил друг, редактор Дэвид Астор.

## Книга как дубина

Сначала был «Скотный двор». Несколько издателей его отвергли: СССР был союзником, злить дядю Джо не хотели. Свободная британская пресса сама, без приказа, наложила в штаны. В августе 1945-го книгу всё же издали, и она стала мировым бестселлером.

8 июня 1949-го вышел «1984». Успех мгновенный. И почти сразу книгу превратили в дубину. Одни доказывали ею, что социализм ведёт в концлагерь, другие — что автор предал идеалы. А он всю жизнь называл себя социалистом. И ответил: роман не против социализма и не против лейбористов, которых он поддерживает, а о том, до каких извращений доходит любая централизованная система. Действие нарочно перенесено в Англию — чтобы показать, что англичане ничем не лучше других. Это не пророчество, а предостережение. Всё зависит от людей.

Хрен кто его услышал. Холодная война — кстати, само выражение он одним из первых употребил ещё в 1945-м. В СССР роман запретили, его перепечатывали под копирку и передавали по ночам, а за хранение можно было уехать далеко и надолго. На Западе его подняли как знамя те, кому нужен был враг. А мультфильм 1954 года по «Скотному двору», как выяснилось через десятилетия, тайно оплатило ЦРУ и поменяло финал. В книге свиньи становятся неотличимы от людей — угнетатели одинаковы под любым флагом. В мультике звери восстают против свиней. Хеппи-энд, слава свободному миру. Книгу о том, как извращают смысл, извратили. Министерство правды, американский филиал.

Вот что бесит больше всего: все хотели бить Оруэллом чужих. Никто не хотел слышать его про своих.

## Цензура по имени «так принято»

А про своих он сказал. Предисловие к «Скотному двору», «Свобода печати», не напечатали, нашли только в семидесятых. Там самая неприятная его мысль: даже в свободной Англии неудобное глушат без всяких приказов. Издателям, журналистам, читателям просто неловко. «Так не принято». Можно прослыть неприличным. Не нужны запреты, не нужна полиция — хватит моды и страха выглядеть странным. Такая цензура добровольна и потому опаснее любого указа. Указ можно нарушить и высмеять. А попробуй нарушить хорошие манеры: тебя не посадят, тебя перестанут звать. И ты заткнёшься сам, раньше, чем попросят.

Нам оставили Большого Брата как злодея из чужой страны, а главную мысль украли. Опасность прорастает внутри свободного общества, из нашей же осторожности.

## Страх или кайф

В октябре 1949-го Оруэлл получил письмо от бывшего учителя французского. Хаксли похвалил роман и добавил: будущее скорее будет похоже на мой «Дивный новый мир». Власть поймёт, что эффективнее приучить людей любить рабство, чем лупить их дубинкой. Ответ Оруэлла не сохранился. Сил у него почти не было.

В 1985-м американец Нил Постман в книге «Развлекаемся до смерти» свёл спор в афоризм. Оруэлл боялся, что у нас отнимут информацию, Хаксли — что мы в ней утонем. Оруэлл боялся, что книги запретят, Хаксли — что запрещать не понадобится, читать никто не захочет. Оруэлла пугало то, что мы ненавидим, Хаксли — то, что мы любим.

Кто прав? Оба, мать их. Один описал страх, другой — кайф. И в «1984» есть оба. Миллионы пролов живут без надзора, их кормят футболом, лотереями, песенками, которые сочиняет машина. Оруэлл понимал: большинство не надо ломать. Их достаточно занять. Дай жвачку для мозга, и они сами сядут в клетку и попросят закрыть дверь, чтоб не дуло.

## Право сказать «четыре»

Главное записано в дневнике Уинстона: свобода — это свобода сказать, что дважды два — четыре. Если это дано, остальное приложится. Тоталитаризм начинается не с тюрьмы, а с момента, когда тебя убеждают, что то, что ты видел, тебе показалось, а то, что тебе говорят, — всегда правда.

И начинается всё с языка. В статье «Политика и английский язык» 1946 года Оруэлл писал: язык гниёт не потому, что люди тупеют, а потому, что так удобнее. Туман избавляет от необходимости думать, обёртка делает мерзость приличной. Бомбёжка деревень — «умиротворение». Выселение крестьян — «перемещение населения». Расстрелы — «устранение ненадёжных элементов». Гниёт язык, потом мысль, потом сама способность замечать. «Хлопок». «Отрицательный рост». «Сопутствующий ущерб». «Оптимизация штата». Новояз давно здесь, он просто в костюме и при галстуке.

Но есть и надежда: кто пишет ясно, тот думает ясно. Оборона начинается с тебя, со слов, которые ты выбираешь. Поэтому, кстати, и мат. Мат — это антиновояз. Им нельзя замазать. Им можно только назвать.

## Телеэкран, который мы купили сами

Теперь посмотрите на свою тумбочку. Экран с микрофоном и камерой, который знает, что вы смотрите, сколько и когда. В романе его навязали силой. Мы покупаем его сами, в рассрочку, стоим за ним ночью в очереди и носим в кармане, как любимого хомячка.

В 1999-м в Нидерландах запустили шоу «Большой Брат», и формат разошёлся по десяткам стран. Слежка стала развлечением. Это уже не метафора, это рейтинг.

Дальше голые факты. В 2017-м американский регулятор оштрафовал производителя телевизоров на 2,2 миллиона долларов: его телики примерно каждую секунду фиксировали, что на экране, и сливали данные на сторону — больше одиннадцати миллионов устройств. Телеэкран, который смотрит на тебя. В том же году немецкие власти велели родителям уничтожить говорящую куклу Кайлу и официально назвали её «скрытым передающим устройством». Шпион в детской, с бантиком.

В одном американском эксперименте студентам дали подписать соглашение выдуманной соцсети, где мелким шрифтом было сказано, что за доступ они отдают своего первенца. Согласились девяносто восемь процентов. Не ржите, вы сами сто раз жали «Принять всё». Это и есть двоемыслие: знаем, что правила нас не защищают, и соглашаемся. Знаем и забываем, что знаем.

В 2020-м журналисты раскопали компанию, которая натаскала из сети больше трёх миллиардов фотографий лиц и продавала полиции поиск по ним. Загрузил фото — получил имя, работу, страницы. Когда вы последний раз выкладывали селфи?

И самое гадкое: ни для одного из этих случаев не понадобились ни партия, ни министерство. Всё сделали люди, которые хотели заработать бабла. Большой Брат оказался не усатым диктатором, а продакт-менеджером с латте на овсяном. Он тебя не ненавидит. Ему на тебя насрать. Ты ему нужен, как корова нужна ради молока.

## Дыра памяти без печи

То, что куплено в облаке, могут забрать без спроса. Это дыра памяти, только без печи — тише и экологичнее. Исследователи центра Пью подсчитали, что за десять лет перестали открываться тридцать восемь процентов страниц, живших в сети в 2013-м. «Интернет помнит всё»? Хрена с два. Прошлое гниёт и осыпается, а мы не замечаем, потому что смотрим только в сегодняшнюю ленту.

Плюс дипфейки: сегодня их лепят за минуты на ноутбуке. «Постправда» стала словом 2016 года. Когда видео перестанет быть доказательством, что будет значить «я видел своими глазами»? Тут «дважды два» становится вопросом выживания. Если глазам верить нельзя, верят тому, кто громче. А громче тот, у кого больше денег.

Две минуты ненависти? Учёные разобрали больше полумиллиона постов: каждое морально-эмоциональное слово повышает шанс репоста примерно на двадцать процентов. Лента, которая подсовывает вам возмущение, не злая. Она тупая. Она показывает то, что работает. Только Две минуты больше не кончаются. Они идут круглосуточно, в туалете, в постели перед сном. Сегодня один враг, завтра другой, главное — орать.

И новояз вернулся. Люди придумывают слова-заменители, чтобы алгоритм не резал охват, и через год-два эти слова входят в живую речь. Лингвисты назвали это «алгоспиком». Мы сами, добровольно, режем язык под программу ради лайков. А нейросети строчат песни и романы за секунды — ровно как машины, которые обслуживала Джулия.

Главная разница: Оруэлл описывал, как свободу отнимают силой. А мы доказали, что можно без силы. Сами купили, сами включили, сами нажали «Принять».

## Слово адвокату дьявола

Я не истеричка, выслушаем возражения. Они не дурацкие.

Телеэкран не выключить, а смартфон можно оставить дома. Неудобно, но это выбор, а весь ужас Оруэлла в том, что выбора нет. Согласен. Только когда вы этим выбором пользовались в последний раз?

В Океании монополия на правду, а у нас конкуренты, независимые журналисты, суды, учёные. Все эти скандалы известны именно потому, что кто-то их раскопал, а компании платили штрафы. Там, где механизмы работают, система не всесильна. Согласен. Там, где работают.

Байка о том, что телефон подслушивает разговоры ради рекламы, в проверках убедительно не подтвердилась. Реклама кажется телепатической, потому что о нас и без микрофона известно слишком много. Легче не становится, но это другое.

Слово «оруэлловский» затёрли до дыр, лепят к любым правилам парковки. Когда волк придёт, никто не обернётся.

Оруэлл ошибся почти во всём внешнем — в дате, в географии, в технике. Но писал он не о гаджетах, а о власти и языке. И сам твердил, что это не пророчество. А спор с Хаксли никто не выиграл: скорее всего, нас ждёт смесь обоих кошмаров или что-то третье. Будущее всегда изобретательнее писателей.

Но главное стоит. Оруэлл назвал не дату, а механизм, простой, как лом: сначала гниёт язык, потом исчезает общая правда, потом человек перестаёт верить своим глазам. И работает этот механизм при любом флаге — хоть с серпом, хоть со звёздами, хоть с надкусанным фруктом.

## Эрик Артур Блэр

Январь 1950-го, лондонская больница. Ему сорок шесть, рука еле держит перо. Три месяца назад он прямо в палате женился на Соне Браунелл и говорил друзьям о новом романе. В ночь на 21 января горлом хлынула кровь. Точка.

Похоронили его в деревне Саттон-Кортни в Оксфордшире, место нашёл и оплатил верный Астор. На камне нет имени «Джордж Оруэлл». Там написано: «Здесь лежит Эрик Артур Блэр». Человек, прославивший выдуманное имя, лёг в землю под настоящим. Псевдоним отдал миру, имя оставил себе. Без пафоса, без памятника, без вранья. По-мужски.

## Возьми тетрадь

Прошло почти семьдесят семь лет. Вернитесь на Джуру. Человек, спрятавшийся ото всех, печатает книгу о мире, где спрятаться негде. Он не был пророком, хватит этой пошлости. Он знал, как устроен человек и как легко отнять у него главное. Знал, что свобода начинается с малого: с комнаты, где можно побыть наедине с мыслями, с тетради, куда можно записать правду, с права сказать «четыре» и знать, что это так.

Уинстон начинает с тетради. Жест смешной и бессильный, но в романе это главный акт сопротивления. Человек, который записывает, уже не до конца принадлежит тем, кто переписывает.

Так что вот программа. Сегодня вечером положите телефон экраном вниз и запишите в бумажную тетрадь, что было за день. Не для лайков. Для себя. Проверьте одну новость, в которую поверили, по трём источникам и посмотрите, где они расходятся. Хоть раз не жмите «Принять всё», не прочитав. Книгу, которую боитесь потерять, держите на бумаге, на полке: её не сотрут ночью с чужого сервера. И, глядя на очередной ролик в ленте, спросите: это я его искал — или он нашёл меня?

Пока вы можете сказать вслух, что дважды два — четыре, и знаете, что это так, вы ещё свободны. Берегите это право, мать вашу. Законы перепишут за ночь, технологии продадут тому, кто больше заплатит. Держится оно только на вас.

[M: аr:a @kava220]

Тобі показують це у 2013

[Вы поняли, да? @Hugo_StiglitzUA]

Сегодня россияне убили 33 жителя города Краматорск Донецкой области Украины попав сразу в несколько автобусов. От прямого попадания тела людей разлетелись на десятки метров.

В концлагере Ордруф (Бухенвальд) Дуайт Эйзенхауэр сказал:

"Зафиксируйте всё сейчас. Снимите фильмы, соберите свидетелей — потому что где-нибудь дальше по дороге истории найдётся какой-нибудь мерзавец, который встанет и скажет, что ничего этого не было"

Так вот сохраните это видео на случай, если какой-нибудь мерзавец когда-нибудь по дороге истории решит при вас сказать, как ему жалко россиян.

[Koreans Stand With Israel 🇰🇷🇮🇱 @KoreansWithIL]

🇺🇦🇰🇷Дорогі українці,
вітаю вас. Я кореєць.

Лише вчора я вперше довідався, що уряд Лі Чже Мьона постачав пальне до Росії. Пишу, щоб пояснити, як ми в Кореї бачимо передісторію цієї справи.

Гадаю, корейці дізналися про це навіть пізніше за вас. У наших новинах про це майже не говорили. Багато хто з нас почув уперше лише тоді, коли заговорили ви. Ось до якої міри корейські медіа опинилися під впливом Комуністичної партії Китаю.

6 жовтня 2026 року The Guardian, спираючись на портові записи та дані відстеження суден, повідомив, що в липні й серпні з Південної Кореї до Росії відвантажили понад 176 тисяч тонн пального, переважно дизельного. Сім танкерів здійснили чотирнадцять рейсів на російський Далекий Схід. Три з цих суден перебувають під санкціями Великої Британії та Європейського Союзу. Деякі перед виходом на Владивосток вказували як пункт призначення Японію або Сінгапур, а одне отримало вантаж через перевантаження з судна на судно біля корейського узбережжя. У серпні Росія морем імпортувала 368 тисяч тонн нафтопродуктів. Це найвищий місячний показник з початку повномасштабного вторгнення. З них 112 тисяч тонн, близько 31 відсотка, надійшло з Кореї. Того місяця Корея була другим постачальником Росії після Індії.

Корейці справді про це не знали.
Для Лі Чже Мьона, однак, тут немає нічого несподіваного.

Чому?

У 2019 році, коли він був губернатором провінції Кьонгі, його звинуватили в тому, що група Ссанбанвуль за його дорученням заплатила Північній Кореї 8 мільйонів доларів. За обвинувальним актом 5 мільйонів призначалися на проєкт «розумної ферми» в провінції Хванхе, а 3 мільйони — на організацію його запланованого візиту на Північ. У пов’язаній справі колишнього віцегубернатора Лі Хва Йона суд визнав незаконним переказом близько 3,94 мільйона доларів із цих восьми, зокрема 2 мільйони, виплачені Трудовій партії Кореї як витрати на візит. Вирок Лі Хва Йону, сім років і вісім місяців, уже набрав чинності. Суд над самим Лі Чже Мьоном досі триває в першій інстанції.

Він не хотів іти до в’язниці, а президентство давало змогу відкласти цей суд. Тож у червні 2025 року він домовився з Комуністичною партією Китаю і став президентом через сфальсифіковані вибори. Ставши президентом, він почав віддавати те, що обіцяв Китаю, а саме всю Республіку Корею. Адже щоб партія могла перетнути Тихий океан і вторгнутися на материкову частину Сполучених Штатів, їй конче треба зайняти Корею, яка стоїть на цьому шляху. Він не є президентом, якого законно обрав корейський народ. Тому ми вимагаємо не імпічменту, а визнання його обрання недійсним. Він жодного разу не був президентом нашої країни.

Прийшовши до влади, він скасував прокуратуру, яка існувала в Кореї 78 років, і замінив її новою Службою публічного обвинувачення. Назву змінено, і тієї прокуратури, яку знали корейці, більше немає. З жовтня по всій країні знімають вивіски, і навіть слово «прокуратура», вигравіюване на кришках люків, зішліфовують. Лише на те, щоб стерти цю назву, з наших податків уже виділено 6,5 мільярда вон. Це тільки вартість зняття логотипа й написів зі стін, вікон і вивісок 67 установ. Посвідчення, візитівки, комп’ютерні системи й покажчики в метро коштуватимуть іще більше. Усе це заради однієї людини. Тепер кореєць, який став жертвою будь-якого злочину, уже не може належно розраховувати на захист закону.

Ті давні перекази коштів на Північ були не кінцем. Його уряд заклав на 2026 рік у Фонд міжкорейського співробітництва 1 трильйон 23 мільярди вон. Але за даними Ексімбанку Кореї, які оприлюднив депутат від партії «Сила народу» Кім Сан Хун, із січня по липень виконано лише 1,1 відсотка. До липня реально витрачено близько 11 мільярдів вон. Станом на жовтень невитраченими лишаються близько 990 мільярдів. Не можна не запитати, навіщо щороку закладають кошти, яких не використовують, і куди має піти решта. Як і завжди, призначення цих коштів очевидне. Вони призначені для диктаторського режиму Півночі, який просто поряд із нами працює на знищення Південної Кореї.

Більшість корейських міністрів сьогодні перебуває під контролем людей Комуністичної партії Китаю. Офіційні заяви, які виходять від імені корейського уряду, — це голос самої цієї партії. Саме тому вони так різко засуджують Україну. Депутати Демократичної партії діють настільки повністю в її інтересах, що їх можна прийняти за китайців. Нинішній міністр об’єднання Чон Дон Йон, агент Комуністичної партії Китаю, відкрито насміхався з депутата, який сам утік із Півночі, коли той порушив питання примусового повернення втікачів. Саме він оголосив, що до лікарні повіту Кандон у Пхеньяні надішлють 166 видів медичного обладнання, загалом 1 431 одиницю. Це 6,75 мільйона доларів, близько 9,3 мільярда вон. Частина, зокрема машини швидкої допомоги й комп’ютерний томограф, підпадає під санкції ООН, і виняток уже отримано. Планується завезти це в порт Нампхо вже наступного місяця. Але чи лишиться це лише медичним обладнанням, чи буде перероблене на ракети, невідомо.

Те саме і з Міністерством зайнятості та праці. Сімдесят відсотків корейської допомоги з безробіття отримують громадяни Китаю. Так само і з національним медичним страхуванням. Китайські отримувачі настільки виснажують його, що система в дефіциті, а нещодавно з’ясувалося, що люди, які вже виїхали до Китаю, довго й далі отримували корейські державні субсидії. Провінція Кьонгі, у столичному регіоні, нещодавно фактично збанкрутувала. Після того як Лі був її губернатором, ще два губернатори від Демократичної партії витрачали бюджет так вільно, що ніхто не може сказати, куди він подівся. Найімовірніше, до Північної Кореї або Китаю. Через це на решту 2026 року допомогу вагітним і новонародженим просто скасовано. Державну виплату в 500 тисяч вон на місяць за кожну новонароджену дитину прибрали, пославшись на фінансову скруту, а на немовлят Півночі, кажуть, виділяють 150 мільярдів вон. Але чи справді ці гроші підуть дітям, чи повернуться ракетами, які вбивають наших солдатів? Як і завжди, це буде друге.

Дорогі українці, ми не знаємо, куди йдуть наші гроші.

Із 7 липня 2026 року уряд Лі змінив Закон про інформаційно-комунікаційні мережі. Тепер кореєць, який критикує Лі та його уряд, справді може опинитися у в’язниці. Свобода слова в Кореї зникла. Молоді південнокорейські солдати один за одним гинуть за нез’ясованих обставин, і молодий патріотичний лідер теж помер за одну ніч. Північна Корея не пробирається нишком, а просто відкрито переходить кордон і по десять годин на день закладає міни. Наш уряд не робить нічого. 21 вересня 2026 року троє військових 25-ї дивізії були поранені однією з цих мін, коли розчищали пошуховий маршрут у західній демілітаризованій зоні. Хтось утратив руку, хтось — ногу. Це сталося приблизно за десять метрів на південь від військової демаркаційної лінії. Наші військові заявили, що це з дуже високою ймовірністю міна, закладена північнокорейською армією. Лі Чже Мьон не знайшов для Півночі жодного гідного слова. А компенсація цим молодим солдатам мізерна. Навіть якщо командира батальйону, який утратив стопу, визнають пораненим у бою, одноразова виплата становить близько 89,25 мільйона вон, а щомісячна надбавка — 90 тисяч вон. Чому? Бо корейські гроші Лі має відправляти до Північної Кореї та Китаю.

Міністерство національної оборони теж перебуває під контролем агентів. Корейці лише нещодавно дізналися з новин, що наші солдати весь цей час несли варту проти Півночі без бойових патронів. Вони захищають кордон порожніми рушницями. Міністерство наказало молодим солдатам стояти на варті без набоїв, лише з кийком. Простими словами, їм сказали просто померти перед північнокорейською армією.

І все ж є одна добра новина. 30 вересня 2026 року президент Трамп і міністр торгівлі США оголосили, що Корея інвестує понад 50 мільярдів доларів у проєкт Alaska LNG. Припускаю, що Лі не чекав цього оголошення. Вкласти ці гроші в Америку означало б для нього ризик від своїх господарів у Комуністичній партії Китаю. Тож корейський уряд поспішив заявити, що інвестиція на Алясці не підтверджена, що вона залежить від комерційної доцільності і що вона не перевищить погодженої межі в 200 мільярдів доларів загалом і 20 мільярдів на рік. Я щиро сподіваюся, що Корея виконає обіцяне Сполученим Штатам і не відкладатиме цього.

Через цю інвестицію Лі буде важче вільно витрачати Фонд міжкорейського співробітництва, який він накопичив для Півночі, — ті приблизно 990 мільярдів вон, які досі не витрачені. Саме тому його уряд і далі нападає на Україну й влаштовує галас. Північ мала отримати гроші й не отримала їх, тож вона в люті. Коли ви бачите корейських політиків, які нападають на Україну, прошу читати це як награні сльози тих, хто боїться Китаю і Півночі, і як підлабузництво, щоб догодити Пекіну й Пхеньяну.

Дорогі українці, корейці чинять опір режиму Лі всім, що мають. Якщо ви подивитеся відео наших протестів, світлини нинішньої Кореї та тексти, які я публікую, ви відчуєте, як важко ми працюємо заради зміни влади. Від немовлят до літніх людей, які ледве ходять, усі покоління виходять на вулиці і до світанку, і після того, як розвиднюється, з криком: «Геть режим Лі, геть Комуністична партія Китаю». Корейська молодь щодня поширює в соцмережах новини спротиву уряду і викладає рілси, шортси, новинні картки та історії в Instagram, у яких критикує уряд і Лі Чже Мьона. Є навіть ті, хто вчинив самоспалення, засуджуючи уряд, і патріоти, які померли у в’язниці під тиском цих людей. Є й молода людина, якій за критику уряду заморозили всі банківські рахунки. І все ж ми не зупинимося, доки не повернемо вільну демократичну Республіку Корею.

Схоже, кінець Лі повільно, але невблаганно наближається. Від 3 грудня 2024 року, коли президент Юн Сок Йоль оголосив воєнний стан, ми щодня виходили на вулиці холодної зими, щоб чинити опір Демократичній партії. Є й старше покоління, яке вже десять років, від примусового імпічменту консервативної президентки Пак Кин Хє, щотижня виходить на вулиці й опирається Комуністичній партії Китаю та північнокорейським агентам.

Корейський народ прокинувся. Рейтинг Лі зараз на самому дні. Чоловіки й жінки, молоді й старі, хочуть бачити його падіння. Лі Чже Мьон нервує. Він благає Північну Корею, Китай і Росію врятувати його. Але його кінець уже передбачений. Доказ — те, що ви читаєте цей лист. Досі цензура не давала цій правді вийти у світ, але тепер вона виходить назовні.

Дорогі українці, якщо вам здається, що Корея відвернулася від вас, згадайте, будь ласка, як ставився до вас справжній президент нашої країни, президент Юн Сок Йоль.

Він обіцяв Україні велику допомогу і справді виконав чималу її частину. Але він не зміг виконати всього, бо Демократична партія, агенти Комуністичної партії Китаю, через фальсифіковані вибори за участі Китаю захопила більшість місць у парламенті й у 2025 році обнулила бюджет його уряду. Витрати на діяльність президента, підтримку молоді, допомогу новонародженим і літнім, інвестиції в промисловість — усе це звели до нуля. Навіть кошти на закордонні дипломатичні поїздки президента скоротили до нуля. Усю допомогу, яку ми хотіли передати вам, Демократична партія теж обнулила.

Через цю бюджетну катастрофу, через виборчу комісію, захоплену Комуністичною партією Китаю, і через незліченні злочини Демократичної партії руйнувалася безпека Республіки Корея. Тому 3 грудня 2024 року президент Юн Сок Йоль оголосив воєнний стан. Але Демократична партія начепила на нього і на першу леді Кім Гон Хі ярлик «заколоту», нібито загрози країні, і кинула їх до в’язниці. Зараз обоє страждають і не можуть вийти з камери, меншої за 3,3 квадратного метра.

Якби наш справжній президент і далі був на своєму законному місці, нічого цього не сталося б. Насамкінець додаю світлини, які показують, яке серце мали до України президент Юн Сок Йоль і перша леді Кім Гон Хі.

Щиро сподіваюся, що Республіка Корея поверне собі справжнього президента й відновить нашу країну, щоб наш зв’язок із вами став іще міцнішим. Навіть у ці важкі часи молюся за безпеку вас, ваших родин і вашої країни.

3 Івана 1:2. «Любий, молюся, щоб тобі в усьому велося добре і щоб ти був здоровий, як добре ведеться душі твоїй».

Молитимуся, щоб Бог завжди беріг вас.

📸 Фотоматеріали:
15 липня 2023 року президент Юн Сок Йоль разом із першою леді Кім Гон Хі несподівано відвідав Україну і провів переговори з Президентом Володимиром Зеленським. Він став першим президентом Республіки Корея, який приїхав до країни, що перебуває у стані війни. Сторони домовилися спільно просувати «Ініціативу миру та солідарності для України», яка охоплює безпеку, гуманітарну допомогу та відбудову. Президент Юн також відвідав Бучу та Ірпінь поблизу Києва, де через війну загинули й постраждали цивільні, а житлові квартали зазнали руйнувань. Він заявив, що Корея надасть близько 150 мільйонів доларів, приблизно 191 мільярд вон, на гуманітарну допомогу та відбудову, а також невійськове майно, зокрема обладнання для розмінування.

Того самого дня президент Юн Сок Йоль привітався з дітьми в Національній дитячій лікарні «Охматдит» у Києві. Він втішав дітей і родини, поранених російськими обстрілами.

Того самого дня перша леді Кім Гон Хі зустрічає українську дитину в Центрі захисту прав дитини в Києві і тепло обіймає її. На руці Кім Гон Хі наліпка, яку приклеїла українська дитина. Вона відвідала центр разом із першою леді України Оленою Зеленською.

Перша леді Кім Гон Хі пообіцяла відкрити в Кореї виставку малюнків українських дітей і дотримала слова, відкривши виставку, яку сама спланувала. Виставка «Діти, які малюють надію» проходила в Чхунчугвані на території Чхонваде з 1 травня до 3 червня 2024 року. Кім Гон Хі відвідала її 21 травня. У вітальному слові вона сказала, що невинні українські діти щодня живуть у страху і що на їхніх майданчиках і в школах раптом стаються вибухи, і пообіцяла підтримку українським дітям, зокрема психологічну й душевну допомогу.

[Отец Солдата @uspenovka19632]

Знову ставлю питання, щодо регуляції дорожнього руху мостами: вчора, по обіді, на в'їзді на міст Патона, зламався паркетних Ніссан (кашкай чи Х-трейл), за кермом дівчина, яка не виставила ані знака аварійних зупинки, ані блимаючого ліхтаря, і не ввімкнула аварійну сигналізацію. Але головне не це!
Головне, що купа мусорів стояли на тротуарі і нічого не робили, а автівки впиралися в це авто і створювали затор, в якому могло сталися ДТП, в будь який момент.
Дівчина, єдине, що зробила, то підняла капот (!).
Тобто, в присутніх там поліцейських, в авто, не було, також, знаку аварійної зупинки, ліхтаря тощо, а руки/ноги відсозли, щоби відкотити це авто з середини затору?
В як де вони, ці "слуги народу", збираються регулювати рух Швидких, військових вантажівок, спецтранспорту тощо? Повний бардак, насамперед, в головах у мусорів.
Як і повна безкарність за службову недбалість.
Ви там яйца припиняйте слухати, в прямому та переносному значеннях, НПУ!

[Goniec.pl @GoniecPL]

‼️ Do sieci trafiły taśmy Grzegorza Brauna. Dlaczego nie chce Ukraińców, a zaprasza do Polski migrantów z Indii? Wyszło na jaw, że Korona po cichu współpracuje z hinduską agencją pracy powiązaną z Rosjanami i rosyjską agencją propagandową Sputnik. Mocny materiał @bgraczak.

[Martina Boguslavets @boguslavet91660]

7 договорів на суму 33 мільйони на виготовлення проєктів з відновлення ТЕЦ після атак уклали із….кухаркою, яка працює в Словаччині.

📍1. Жінка в телефонній розмові особисто підтвердила мені, що працює на кухні за кордоном. А про те, чому на фірму, оформлену на неї, переводять мільйони, пояснювати не хоче. Маю сумніви, що про таку фірму вона взагалі знає.

📍2. Договори укладали спершу напряму, потім - через торги, де дешевші пропозиції інших учасників відхиляли.

📍3. Проєкт відновлення спершу мав бути готовий ще до 30 вересня 2025. Тобто ремонт уже міг би початися.

📍4. Але строки перенесли до 1 червня 2026.

📍5. А третій раз 4 червня граничний термін виконання продовжили знову - до 31 грудня 2026. І це ж лише підготовка проектів, а не сама відбудова.

Зима почнеться за місяць. Куди спішити?

[ЦПК | Центр Протидії Корупції @zer0corruption_]

Президент Володимир Зеленський призначив Віктора Кицюка (на фото) суддею Печерського суду Києва. Довічно.

Як так сталось, що одіозний суддя часів Януковича, один з найвідоміших суддів Майдану, отримує посаду судді з рук президента? Де стався збій?

⭕ Насправді повноваження Кицюка закінчилися ще у 2014 році, тобто його давно мали звільнити, але формально він досі залишався суддею і отримував чималеньку зарплату просто так. Загалом накапало майже 9 млн грн.

⭕ Насправді Кицюка мали давно звільнити і покарати через те, що під час Майдану він карав активістів за поїздки в Межигір’я позбавленням водійських прав. Але суддя уникнув покарання завдяки рішенням судів.

⭕ Насправді Кицюка мали притягнути до відповідальності рішенням ВРП, але старий склад цього органу не помітив у діях Кицюка порушень і одноголосно вирішив призначити його суддею Печерського суду довічно. Вже ексчлен ВРП Роман Маселко оскаржував це рішення, але безуспішно.

⭕ Насправді Кицюка могла звільнити ВККС, адже він не пройшов обов'язкове кваліфікаційне оцінювання. Але як тільки ВККС підібралась до суддів Печерського суду, то отримала обшуки ДБР. Відтоді запал членів ВККС пропав.

І взагалі у Кицюка все чудово. Симпатичний будинок під Києвом, записаний правда не на суддю. Лише баня з альтанкою мають площу 400+ квадратів. А ще Audi Q8, теж записаний не на суддю. І солідні виплати за наш з вами рахунок.

❗ Ось так один з символів безкарності та кривосуддя замість ганебного звільнення отримав чергове призначення з рук президента.

Не сумніваємось, що Кицюк, як і решта суддів Печерського суду, в обмін на це призначення виконуватиме найбрудніші замовлення і вказівки з Банкової.

[Степняк @Step_niak]

Як же я проорався

[Susurri D’Amore @SusurriDAmore]

🇮🇹 En 1965, Adriano Celentano y Mina subieron al escenario de Studio Uno juntos. No eran amigos. Eran rivales declarados por el trono de la música italiana.
Y lo que ocurrió durante esos tres minutos rompió todas las reglas no escritas de la TV estatal. ⬇️

[laugh&pain 🗿 @laugh_in_pain]

Так співпало, що в мене дуже хороший друг працює в фін моніторингу одного з банків, він не має активних соц.мереж, але має думку щодо поста Масі про блокування банками внесення застави.
Дозвіл запостити скріни отримав.

[tZE inform @FranzMaser]

Колишній генеральний прокурор України Руслан Кравченко написав заяву про звільнення з органів прокуратури прямо з "закордонного відрядження", яке сам собі виписав. Виконувач обов’язків генерального прокурора Антон Ковальський всупереч посадовим інструкціям і системній практиці про передачу справ і повноважень посадовою особою, підписав наказ про звільнення Кравченка, порушивши дію посадових інструкцій, які забороняють посадовим особам зі статусом "виконувач обов’язків " підписувати кадрові рішення в ОГП, унеможлививши таким чином проведення посадового розслідування і порушення на цій підставі кримінальної справи.
Хроніка

[ЦПК | Центр Протидії Корупції @zer0corruption_]

Журналіст @ukrpravda_news Михайло Ткач опублікував деталі ганебної втечі генпрокурора Руслана Кравченка.

Зокрема, гарно описана роль керівника президентської фракції Давида Арахамії, який до останнього намагався врятувати свого ручного генпрокурора.

Дійшло до того, що Арахамія, за даними УП, під час зустрічі з президентом лякав керівників НАБУ і САП новою атакою на антикорупційні органи.

👉 Ще один цікавий момент. Напередодні втечі Кравченко дізнався, що по ньому встановили маячок у базі прикордонників.

Це означає, що в разі перетину кордону відповідальні особи мали попередити про це НАБУ і САП.

Але, як бачите, навіть наявність маячка не гарантує, що прикордонники не випустять важливу особу, якщо буде дзвінок з Офісу президента.

Тому і голослівними були звинувачення в бік НАБУ і САП, мовляв, дали втекти Міндічу. Якщо є вказівка з Банкової, то антикорупційні органи тут безсилі.

Тут стаття УП: https://t.co/BzgXJbdmXc

[Тата @TataHortitsa]

Volodymyr Ariev
2 ч.
Зараз буде дуже злий текст, бо зачепило особисте. І важкий, бо моя родина пройшла крізь пекло за останні 4 роки.
Тільки палаючі дупи в генпрокуратурі змусили цей прокурорський Карфаген раптово стати принциповим.
Миттєво розкрили, хто з ментів підкинув⤵️

[Serhii Sternenko @sternenko]

Тендерні закупівлі дронів міністерством оборони під загрозою зриву.

Один виробник намагається розвалити тендери на закупівлю сотень тисяч FPV на оптоволокні для потреб Сил оборони. Йдеться про компанію «Генерал Черешня», яка через судові позови та джинсу в анонімних тг-каналах намагається заблокувати масштабну держзакупівлю.

Технічні характеристики для нових тендерів формувалися за участі військових, Генштабу, експертів і виробників. Вимоги справді стали вищими, однак це пов’язано з розвитком технологій та потребами військових. Практично усі виробники назвали їх високими, але прийнятними.
Так і має бути, адже закупівлі мають формуватися для армії, і інтереси солдата тут на першому місці. Завдання виробника – зробити якісний виріб для виконання бойових завдань.

Якщо вже говорити про компанію «Генерал Черешня», то вона постачає абсолютно небоєздатні FPV. Наш фонд отримував численні скарги від військових, серед яких встановлення моторів не на свої місця, застарілі частоти тощо. Був випадок, коли на термальній камері дрона було маркування, яке не відповідало реальним характеристикам. На зауваження та конкретні пропозиції покращити якість компанія просто відповіла списком заперечень. Її право, але я особисто вважаю, що постачати дрони неналежної якості це злочин проти оборони.
Ймовірно, саме через низьку якість виробів, цей виробник і не хоче тендерів.

Якщо через дії "Генерала черешні" тендери будуть заблоковані, це означатиме затримку постачання сотень тисяч FPV військовим.

Крім того, закупівлі погоджені з європейськими партнерами. Зрив процедури означатиме не лише нові кола погоджень і втрату часу, а й поставить під загрозу подальшу співпрацю та виділення нових коштів на закупівлю озброєння для України.

Фактично комерційні інтереси одного виробника зараз ставлять під загрозу масштабну закупівлю дронів для фронту.

[dolratta 🇺🇦 @ilovesumy]

Українська центрова Катерина Коваль покинула американську баскетбольну команду LSU Tigers одразу після того як ті підписали кацапку в команду. Батько Катерини служить в ЗСУ. Мало хто пише про це, тому дуже хочеться її підтримати, приклад всім забарним і сидорчукам 🙏🏻

[Пані Van de Kamp🌹 @villaribo2016]

Ладно,фото,для привернення уваги.
Вчора я нанесла візит в податкову.Не скажу,шо з задоволенням.
Я про податок,будь він не ладен,на зайві,як вважає наша держава,квадратні метри.
От просто цікаво,якого ляду,на будинок,який будували самі,на свої доходи,економлячи на жратві та нових трусах,ти раптом виявився винен державі 500+ гривень? Будинок,який поставили на землі,яка була ще прапрадіда,дісталась мені у спадок,збудований без допомоги держави. І там,блять,ЗАЙВИХ ШІСТЬ КВАДРАТІВ.
Ага,можна сказать,шо вистачило ж,побудувать.Да.Але раніше,не з йобнутими цінами і своїми руками.
Бо,нехуй,рішила держава,жирувать плєбсу!
За землю,до речі,теж маю податок в розмірі 270 грн в рік.
Ок.А якшо людина лишилась сама,з доходом,як в мене,мінімалка? І не здатна заробить більше? Дітей не має,вдевець або вдова? Це як? Пішла нахуй зі свого будинку?
Як завжди,це набивання бюджету б'є по найвразливішим. Бо умовний Рінат гроші знайде.
Сууука.Вимбачте,наболіло.

[Антонів Олександр @1945Antonov]

Простий розбір того, що насправді відбувається навколо звільнення Федорова.
Зеленський звільнив Михайла Федорова не просто так. Причиною стало те, що той за спиною запустив власну політичну гру й потрапив під вплив американських техно-магнатів Маска та Тіля. Федоров таємно домовлявся про майбутню виборчу кампанію з тими, хто просуває їхні інтереси.
Західні аналітики кажуть, що Маск і Тіль хочуть протестувати в Україні голосування через застосунок під виглядом прямої демократії. По суті, зрадника Федорова просто використали як інструмент для дестабілізації країни.
Все це розгортається на тлі тиску Трампа, який блокує постачання ППО Patriot, аби змусити нас до поступок і дати бізнес-партнерам доступ до українських ресурсів.
Звичайним людям знову доводиться спостерігати за черговими іграми за спиною воюючої країни.
Не полініться ,прочитайте, це розумна людина рекомендувала всім. https://t.co/FA8XC6gUSA